Інтермітуючий гідартроз – ознаки, причини

Загальні відомості

Інтермітуючий гідартроз, – іноді званий перекладним терміном “переміжна водянка суглоба”, – порівняно рідкісне захворювання суглобів аутоімунно-ревматичної природи (імовірно), при якому без ознак запалення в суглобовій сумці накопичується патологічно великий обсяг синовіальної рідини.

Інтермітуючий гідартроз зустрічається практично у всіх вікових категоріях та групах населення, проте існуючі медико-статистичні дані виявляють деяку перевагу осіб молодого віку (від 20 до 40 років) і, крім того, більш високу захворюваність серед жінок.

Причини

Етіопатогенез водянки суглоба, що перемежується, до теперішнього часу залишається неясним. Відповідно до найбільш аргументованих і обговорюваних гіпотез, причиною може бути обтяжена спадковість, проте генетичний фактор виявляється в анамнезі далеко не у всіх хворих. До інших можливих причин відносять травми, ендокринні розлади та дисбаланси, у жінок – регулярні гормональні коливання протягом менструального циклу (чим, можливо, пояснюється перевага пацієнтів жіночої статі). У багатьох хворих гідартроз розвивається на тлі алергізації, проте ні стандартні протиалергічні препарати, ні глюкокортикостероїдні гормони не мають достатньої терапевтичної або профілактичної дії. Нарешті, деякі фахівці взагалі не вважають інтермітуючий гідартроз самостійним захворюванням, розглядаючи його як маніфестний чи продромальний прояв ревматичного артриту.

Інтермітуючий гідартроз – ознаки, причини

Симптоми та діагностика

Зазвичай страждають колінні суглоби, частіше з одного боку. Інші варіанти (двосторонній гідартроз та/або ураження кульшових, ліктьових, гомілковостопних та інших суглобів) є рідкістю.

• На відміну від більшості захворювань такого роду, при інтермітуючого гідартрозі немає вираженої набряклості та гіперемії шкіри над ураженим суглобом. Больовий синдром також не виражений. Симптоматика зазвичай зводиться до обмеження рухливості та помірного дискомфорту (відчуття тиску та розпирання); клініка зберігається протягом кількох днів. Потім симптоматика повністю редукується – до наступного рецидиву зі стереотипною клінікою.
• Тривалість інтермісій у кожному індивідуальному випадку залишається однаковою – від кількох тижнів до кількох місяців. Відомі випадки як довічного хронічного перебігу, і спонтанного повного самовилікування через 1-3 десятиліття після першого нападу.
• Встановлення діагнозу, зазвичай, бракує особливих труднощів: клінічна картина досить специфічна. З метою уточнюючої та диференціальної діагностики зазвичай призначають рентгенографію, іноді УЗД, а також загальноклінічні лабораторні аналізи. В окремих випадках необхідна біопсія: проводиться пункційний відбір зразка синовіальних тканин з подальшим гістологічним аналізом.

Лікування

Терапевтичний підхід визначається частотою та вираженістю нападів, а також наявністю або відсутністю супутньої патології. У багатьох випадках лікування як таке не потрібне, оскільки загальний стан пацієнта не страждає і працездатність не втрачається. В інших ситуаціях як паліатив застосовують НПЗЗ (нестероїдні протизапальні засоби), найчастіше місцево, або вдаються до аспіраційного видалення надлишку внутрішньосуглобової рідини.

У найбільш виражених випадках інтермітуючого гідартрозу розглядається питання про хірургічне видалення синовіальної оболонки (синовектомія), проте доцільність такого втручання майже завжди сумнівна.