Симптоми та можливе лікування вітіліго

Симптоми та діагностика вітіліго

Вітіліго є дерматозом, викликаним дисфункцією процесів пігментації шкірного покриву з утворенням депігментованих плям. Це захворювання може мати прояви у будь-якому віці, проте воно має місце насамперед у людей віком до 20 років – на діапазон від 10 до 30 років припадає половина всіх випадків розвитку вітіліго. Вітіліго не має расової приналежності, в середньому його поширеність становить близько 1% населення планети, при цьому жінки більш «уразливі» до цього захворювання.

Волосся в осередках пошкодження часто змінюють колір – знебарвлюються, послаблюється сало-і потовиділення, судинно-м’язово-волосковий рефлекси. У цьому захворюванні є суттєвий ризик розвитку про сонячних дерматитів.

Вітіліго супроводжується виникненням депігментованих плям, різних в діаметрі, контурах, окреслених зоною підвищеної пігментації, що плавно переходить у звичайний колір шкірного покриву, але схильних до периферичного зростання. Зрідка можна спостерігати молочно-білі плями (macula), які обрамлені чітким кордоном по периметру. Вітілігінозні плями мають схильність до розростання та «зрощування» один з одним, створюючи тим самим значні площі локалізації захворювання.

У вогнищах депігментації, що давно утворилися, меланоцити не виявляються, проте в недавніх утвореннях можливо знайти їх незначну кількість, але з явними ознаками руйнування, плюс таке ж число гранул меланіну в базальному шарі епідермісу – тобто дуже невелике.

Незначне розширення капілярів та некритичне скупчення навколо них базофілів, гістіоцитів, фібробластів, некритичне відмирання деяких волосяних фолікулів, гальмування функцій потових та сальних залоз є типовим для вогнища вітіліго.

Діагностика зазвичай не складає труднощів, чого не можна сказати про лікування цього типу дерматозу. Для уточнення діагнозу його диференціально порівнюють з висівковим лишаєм, істинною, хімічною та післязапальною лейкодермою та деякими іншими шкірними захворюваннями: ідіопатичним краплевидним гіпомеланозом, туберозним склерозом, частковим альбінізмом, тим самим виключаючи їх.

З точки зору локалізації вітіліго та характеру його поширення та розвитку можна виділити кілька клінічних форм, а саме:

• Вогнищева (локальна) форма, що має у своєму складі 3 різновиди:

1. Фокальна, коли в одному осередку є одна або кілька плям.
2. Сегментарна, коли плями розташовані у напрямку нервів чи їх сплетень.
3. Слизова оболонка, коли уражені виключно слизові оболонки.

• Генералізована форма, яка також включає 3 різновиди:

1. Акрофасціальна, коли уражаються дистальні частини кистей, стоп та особи.
2. Вульгарна, коли відбувається безладний розкид плям по всьому тілу.
3. Змішана, коли акрофасціальна та вульгарна, або сегментарна та акрофасціальна та/або вульгарна різновиди змішуються.
4. Універсальна форма, коли спостерігається повна депігментація всього шкірного покриву.

Також дерматологи виділяють 2 типи вітіліго:

• Тип А (несегментарний), який залишає за собою всі форми і різновиди вітіліго, що залишилися, де не порушена симпатична нервова система. Витіліго такого типу часто пов’язують з аутоімунними хворобами.
• Тип В (сегментарний) має на увазі депігментовані плями, розподілені за напрямком нервів або їх сплетень, як у випадку з оперізуючим лишаєм, і пов’язаних з порушенням функції симпатичної нервової системи.

Причини виникнення вітіліго

Причини та механізм виникнення вітіліго досі залишаються в таємниці від медичної науки, як би це не було сумно, однак існує низка наукових гіпотез, які пропонують певні способи лікування. Не виключено, що деякі з них насправді будуть успішними після численних клінічних випробувань. Ми можемо перерахувати низку наукових гіпотез про виникнення вітіліго, у своїй не слід забувати, що гіпотеза — це недоведена теорія, отже, ймовірність помилки та ризику особливо великі. Але за відсутності інших дієвих способів лікування залишається пробувати на практиці і гіпотези — лише за наявності добровольців та їхньої справедливої ​​поінформованості про експеримент: у будь-якому разі кожен, хто зважився на лікування вітіліго, вже є учасником певного експерименту, оскільки заздалегідь невідомо, чи допоможе йому призначена схема терапії. Якось наукова гіпотеза перетвориться на доведену теорію і хтось справедливо отримає Нобелівську премію за розкриття механізму освіти та лікування вітіліго.

Різні дослідники пропонують свій варіант етіології та патогенезу вітіліго – поки всі вони досить розпливчасті з точки зору доказової медицини, але мають право на існування, а тому перерахуємо основні передбачувані причини:

1. Нейроендокринні порушення, як, наприклад, дисфункція щитовидної залози, надниркових залоз, гіпофіза, статевих залоз.
2. Психічна травма
3. Порушення вегетативної нервової системи з переважанням симпатикотонії, за якої можуть спостерігатися меланхолійна депресія, мідріаз (розширення зіниць), тахікардія, артеріальна гіпертензія, сухість слизових оболонок, блідість обличчя та шкіри в цілому, часті запори.
4. Аутоімунні причини, коли відбувається вироблення антитіл та розмноження Т-кілерів у відношенні власних здорових клітин та тканин організму.
5. Сімейний анамнез, успадкування захворювання та вплив тригер-факторів на розвиток захворювання; Цікаво, що вивчення вітіліго разом з основними генами сумісності органів і тканин – гістосумісності (HLA-система) – дало такі результати як виявлення гаплотипів HLA: DR4, Dw7, DR7, В13, Cw6, CD6, CD53 і
6. А19. При цьому все це поки що переконливо не доведено.
7. Ферментна недостатність тирозинази, ферменту, який відповідає за окислення тирозинів та синтез меланіну у людини.

Методи та засоби лікування вітіліго

Загалом, виходячи із статистики, прогноз лікування при вітіліго не можна назвати позитивним. Проте існують люди, які позбулися цієї недуги остаточно, тому ставитися до існуючих методів терапії не можна « абияк». Медицина та лабораторна та апаратна діагностика не стоять на одному місці, а постійно розвиваються.

Отже, що слід зробити:

• Метод ПУВА-терапії (PUVA therapy), у якому відбувається опромінення уражених ділянок тіла ультрафіолетовим випромінюванням певної інтенсивності та довжини хвилі. Він передбачає прийняття внутрішньо або зовнішньо фотосенсибілізуючих засобів, що покращують сприйняття ультрафіолету, – 8-метоксипсоралену (8-МОП), 5-метоксипсоралену (5-МОП) або триметилпеорапену (ТМП), псоберану, аміфурину або бероксану – після чого. або загальне УФ-опромінення на спеціальному устаткуванні. При успішному збігу причин через кілька сеансів відбувається відновлення пігментації на уражених вітіліго ділянках шкіри.
• Гелій-неоновий лазер.
• Глюкокортикостероїдна терапія – зовнішня та загальна: аплікації кремами, обколювання вогнищ, прийом препаратів внутрішньо.
• Вітамінотерапія препаратами групи В (тіаміну бромідом або хлоридом, кокарбоксилази гідрохлоридом, піридоксином, ціанкобаламіном, нікотиновою кислотою та іншими), вітамінами А (включаючи обколювання уражених ділянок), С.
• Мікро- і макроелементна терапія – в першу чергу сульфатом міді 0,5-1%, включаючи прийом внутрішньо і через електрофорез (при вітіліго зазвичай люди відчувають дефіцит міді в організмі), цинком, сіркою, залізом.
• Дієтотерапія, що включає обов’язково такий набір продуктів, як морепродукти, печінка тріски, баранина, капуста, помідори, яблука, рис, овес, кукурудза.
• Фітотерапія, яка має на увазі зважене застосування, наприклад, ряски болотної, звіробою (зовнішньо і всередину у вигляді настоянок і відварів), ехінацеї, що володіє здатністю збільшення кількості Т-лімфоцитів, яких традиційно не вистачає при вітіліго. Результат від фітотерапії може бути помітний не раніше ніж за півроку.
• Косметологія у вигляді таких засобів як УФ-захисні засоби в період сонячних днів зі ступенем захисту більше 30, склади, що маскують: дигідрооксиацетон, «Дебросан», Vitaday та інші.

Попередимо, що в жодному разі не можна займатися самолікуванням, тактику та стратегію терапії може скласти та обґрунтувати лише лікар. Головне — не затягувати із відвідуванням дерматолога, щоб вчасно запобігти поширенню захворювання на різні ділянки шкірного покриву.

Хірургічне лікування, яке має на увазі трансплантацію ділянок шкіри, ми не розглядаємо, оскільки вважаємо це контрпродуктивним заходом.