Як лікувати приглухуватість: сучасні способи та методики

Типи слухових порушень та їх причини

Щоб людина могла почути і оцінити звук, потрібна поєднана робота складного механізму. Як же він улаштований?

Через слуховий прохід коливання повітря, що породжують звук, потрапляють на барабанну перетинку. Рухи барабанної перетинки передаються ланцюжком слухових кісточок у равлик, де їх сприймають волоскові клітини. Вони перетворюють механічні коливання на біоелектричний імпульс, який по слуховому нерву доходить до головного мозку. За звукосприйняття у головному мозку відповідає скронева частка. Порушення у роботі цього механізму можуть статися будь-якому етапі.

Якщо порушується фізичне проведення звукових хвиль по ланцюжку «вушна раковина → слуховий прохід → барабанна перетинка», виникає кондуктивна приглухуватість. Таке нерідко відбувається під час ГРВІ та викликаних ними отитів, але може статися і внаслідок:

• патології зовнішнього слухового проходу;
• хронічного запалення середнього вуха, коли гній заповнює барабанну порожнину та слухові кісточки;
• отосклерозу, у якому зменшується рухливість слухових кісточок, оскільки стремечко стає нерухомим у овальному вікні равлики.

Якщо порушується сприйняття звуку на рівні равлика або через пошкодження слухового нерва – це нейросенсорна (сенсоневральна) приглухуватість. Раніше до неї відносили і порушення слуху, спричинені змінами в корі головного мозку (наприклад, через атеросклероз судин, що порушує кровопостачання), але нині останні виділені в окрему групу центральних порушень слуху. Сенсоневральна приглухуватість може бути вродженою та набутою.

Природжена нейросенсорна приглухуватість приблизно в 20% випадків викликана генетичними факторами. Інші причини досить різноманітні:

1. інфекції, перенесені матір’ю у першому триместрі (зокрема, грип, кір, краснуха, сифіліс);
2. хронічні захворювання матері (тиреотоксикоз, цукровий діабет, анемія), не компенсовані належним чином;
3. інтоксикації, у тому числі алкогольні та пов’язані з професійною діяльністю;
4. прийом ототоксичних антибіотиків та деяких інших лікарських засобів (аміноглікозидів, цитостатиків, петльових діуретиків);
5. патології плода (гемолітична хвороба, асфіксія, внутрішньочерепна травма під час пологів).

Не менш різноманітні і причини, здатні викликати набуту нейросенсорну приглухуватість. Крім деяких вищевказаних факторів ризику (інфекцій, інтоксикацій та ототоксичних ліків) слід зазначити:

• роботу в умовах шуму (наприклад, у гірничопереробній, металургійній, деревообробній промисловості, у сфері обслуговування авіації);
• аутоімунні захворювання (гранулематоз Вегенера);
• судинні розлади (артеріальна гіпертензія, атеросклероз).

Про змішану приглухуватість говорять, коли порушена і провідність звуку, і його сприйняття.

Виділяють чотири ступені тяжкості приглухуватості:

• Зниження порога чутності на 26-40 дБ. 40 дБ – це рівень звичайної тихої розмови або рівень фонового шуму у стандартному офісі.
• Зниження порога чутності на 41-55 дБ. Це рівень розмови «на підвищених тонах» (але не крику) або гучність звуку середнього автомобільного мотора, що знаходиться в десяти метрах від слухача.
• Зниження порога чутності на 56-70 дБ. 70 дБ – це приблизно гучність побутового пилососа, що знаходиться поруч із слухачем.
• Зниження порога чутності на 71-90 дБ. Це рівень гучності перфоратора, шум літака.

Повною глухотою вважається зниження порога чутності на понад 90 дБ.

Вимірювання проводять під час спеціального дослідження – аудіометрії. Пацієнту навушники подають звуки різних частот, поступово підвищуючи гучність, і фіксують поріг чутності. Отримана крива – аудіограма – дозволяє судити про характер порушень слуху (кондуктивне або сенсоневральне), залежно від якого змінюється тактика лікування та корекції приглухуватості.

Приглухуватість – необов’язково назавжди: чому важлива терапія

Приглухуватість особливо небезпечна для дітей: мовні центри в корі головного мозку активно формуються до двох-трьохрічного віку . Сильне зниження слуху перешкоджає формуванню мови, отже, і інтелекту, і навіть соціальної адаптації . Набута приглухуватість після перенесеного отиту нерідко стає причиною зниження успішності дитини.

Але й для дорослих приглухуватість – серйозна проблема. Труднощі зі спілкуванням, викликані зниженням слуху, змушують людину почуватися соціальної ізоляції. Це величезний стрес для більшості людей: депресія і підвищена тривожність у пацієнтів з приглухуватістю відзначаються вчетверо частіше, ніж у тих, хто нормально чує.

При цьому пацієнти дуже часто самі з незнання втрачають час. При гострому зниженні слуху, що виникає на тлі інфекційної інтоксикації, сучасні методи лікування приглухуватості нерідко дозволяють повернути слух, але за умови, що терапія розпочата в перші ж дні після появи симптомів. Чим довше відкладається лікування, тим менш оборотні патологічні процеси.

З лікуванням хронічної приглухуватості, особливо сенсоневральної, ситуація складніша. З одного боку, навряд чи можна повернути дегенеративні зміни в равлику або слуховому нерві. З іншого — нові методи корекції приглухуватості (слухаючі операції та сучасні слухові апарати, абсолютно непомітні з боку) дозволяють людині повноцінно спілкуватися з оточуючими, насолоджуватися музикою та звуками природи, вести цілком нормальне життя.

Як же лікувати приглухуватість і в яких ситуаціях потрібне слухопротезування?

Методи лікування приглухуватості

Будь-яка терапія починається з повноцінної діагностики. Необхідно визначити характер приглухуватості та по можливості виявити її причини. Тільки після цього лікар може підібрати адекватну схему лікування приглухуватості.

Залежно від стану пацієнта, наявності гострого або хронічного процесу, фахівець може порекомендувати наведені нижче методи.

Медикаментозна терапія

Як правило, вона використовується для лікування кондуктивної приглухуватості, викликаної запальним процесом, а також при гострій сенсоневральній приглухуватості.

При кондуктивній приглухуватості рекомендують комплекс засобів, що зменшують запалення та набряк, що сприяють відтоку патологічної рідини із порожнини середнього вуха, що перешкоджають утворенню грубих рубцевих змін.

Лікування сенсоневральної приглухуватості в гострий період рекомендується проводити в стаціонарі. Пацієнту вводять досить потужні протизапальні та протинабрякові засоби (глюкокортикостероїди), а також препарати, що покращують мікроциркуляцію крові, антиоксиданти та антигіпоксанти. У перші дні всі ці препарати зазвичай застосовуються внутрішньовенно (тому і необхідна госпіталізація), у міру покращення стану переходять на таблетовані форми.

При хронічній приглухуватості, незалежно від її природи, лікарська терапія використовується в комплексі з іншими засобами швидше для того, щоб уповільнити погіршення слуху. Як підтримуюча терапія курсами двічі на рік рекомендують препарати, що покращують кровообіг у ділянці лабіринту, вітаміни, антиоксиданти. Однак сучасна реабілітація пацієнтів зі зниженням слуху сенсоневральної природи з хронічним перебігом передбачає встановлення або зовнішнього слухового апарату або кохлеарного імплантату.

Як лікувати приглухуватість: сучасні способи та методики

Хірургічне лікування приглухуватості

Найчастіше цей метод рекомендується при хронічній кондуктивній приглухуватості, зумовленій отосклерозом, аномаліями розвитку зовнішнього та середнього вуха або хронічним гнійним та негнійним середнім отитом. Протезування слухових кісточок дозволяє відновити слуховий ланцюг та проведення звуків, повертаючи пацієнтові слух.

Установка слухового апарату, або слухопротезування

Спочатку слухові апарати здобули собі не дуже гарну славу. Справді, прилади колишніх поколінь лише поступово посилювали звуки усім частотах. Враховуючи, що при будь-якій формі приглухуватості втрата слуху на різних частотах відбувається нерівномірно, пацієнти мали великий дискомфорт. Якісь звуки ставали надмірно гучними, інші залишалися тихими. Таке спотворення звукового фону викликало головний біль, люди дуже втомлювалися від апаратів.

Сучасні прилади налаштовуються індивідуально за результатами аудіограми пацієнта та мають комфортне звучання. Вони «вміють» відокремлювати мова від шуму фону і придушувати останній. Змінився і форм-фактор: крім звичних завушних слухових апаратів з’явилися малопомітні внутрішньовушні та зовсім невидимі внутрішньоканальні мініатюрні прилади, що розташовані безпосередньо біля барабанної перетинки. Переважним вважається бінауральне слухопротезування, коли апарати встановлюються на обидва вуха. При приглухуватості у дітей це основний варіант, винятки допускаються лише при хронічному запальному процесі в одному вусі, що не дозволяє використовувати слуховий апарат. Необхідно бінауральне протезування і дорослим із порушенням зору, оскільки «об’ємний» звук допомагає їм орієнтуватися у просторі. Всім іншим бінауральне слухопротезування рекомендують у ситуаціях, коли розбірливість мови при встановленні двох апаратів на десять і більше відсотків вища, ніж за умови використання одного слухового апарату.

• Після встановлення слухового апарату перші два-три дні рекомендується носити його не більше двох годин на день, уникаючи шумових навантажень та розмовляючи лише з однією людиною. Поступово пацієнт перебуває в апараті дедалі довше, вчиться підтримувати бесіду з кількома людьми, починає виходити на прогулянки, звикаючи до вуличного шуму. Тривалість адаптації багато в чому залежить від пластичності нервової системи, характеру вікових змін та психіки.

Діти після підбору та встановлення слухового апарату обов’язково проходять курс занять із сурдопедагогом. Їм треба навчитися звертати увагу на звуки, розпізнавати їх, розуміти значення слів.

Одна з найновіших технологій слухопротезування – це кохлеарна імплантація. Кохлеарний імплантат — це високотехнологічний прилад, який безпосередньо стимулює різні ділянки равлика, «замінюючи» таким чином рецептори — волоскові клітини равлика та створюючи слабкі електричні сигнали, що передаються по слуховому нерву. За вухом під волоссям у пацієнта розміщується мікрофон і мовний процесор, що трансформує звуки в електричні сигнали, зрозумілі звуковому аналізатору. Вони передаються на внутрішню частину пристрою — власне імплантат, котрий, одного разу вживлений, розрахований на довічну експлуатацію.

Основна умова можливості кохлеарної імплантації – збережена функція слухового нерва, що передає інформацію від равлика в мозок.

Показання до кохлеарної імплантації:

• двостороння сенсоневральна приглухуватість 4-го ступеня або глухота;
• у разі використання двох адекватно підібраних слухових апаратів пороги чутності не перевищують 55 дБ на частотах 2–4 кГц;
• при використанні двох адекватно підібраних слухових апаратів розпізнавання мови не перевищує 50% слів;
• готовність до післяопераційної реабілітації (якщо йдеться про дітей – з боку батьків).

Сама собою установка кохлеарного імплантату не повертає слух чудовим чином. Перший місяць пацієнт нічого не чує. Мовний процесор зазвичай підключають через чотири тижні після операції, коли імплантат повністю приживеться. Далі його має налаштувати спеціаліст. Після цього діти, як говорилося, проходять курс навчання у сурдопедагога. Чим молодша дитина, тим «природніший» цей процес (оптимальним вважається вік 12 місяців, деякі імплантати можна застосовувати з дев’ятимісячного віку). Старшим дітям доводиться повністю перебудовувати навички, вчитися розпізнавати звуки та реагувати на них.

Дорослим теж доводиться проходити через період адаптації, оскільки звуки, що відтворюються імплантатом, відрізняються від звичних. І, знову ж таки, багато залежатиме від пластичності нервової системи та безпеки когнітивних функцій.

Заходи профілактики

Як і більшість проблем зі здоров’ям, приглухуватість легше попередити, ніж лікувати. Для цього потрібно уникати переохолодження, вчасно лікувати застуди, не займатися самолікуванням, уникати багатогодинного прослуховування музики в навушниках. При роботі в шумних умовах необхідно дотримуватися гігієни праці та використовувати засоби захисту. Що ж до вікових змін — для їх профілактики бажано вести здоровий спосіб життя, контролювати рівень холестерину та цукру в крові, уникати куріння та надмірного вживання алкоголю.

Приглухуватість – це серйозна проблема, що значно погіршує якість життя пацієнта. Проте за своєчасному зверненні до лікаря є можливість відновлення слуху. У разі стійкого його зниження сучасні слухові апарати та технології кохлеарної імплантації дозволяють повернути пацієнтові здатність чути та можливість вести повноцінне соціальне життя.