Больовий синдром, його причини та способи зменшення

Больовий синдром: як розпізнати

У медицині біль позначається терміном “алгія”, який утворений від грецького кореня “Альгос”. Залежно від її характеру та локалізації до терміну додається відповідна приставка, наприклад: артралгія – суглобовий біль, цефалгія – головний біль, денталгія – зубний біль, психалгія – фантомна, або уявна, біль тощо.

Хоча біль завжди неприємний, він є одним із головних компонентів захисної системи людини, сигналізуючи про розвиток патологічного процесу в організмі або про пошкодження його тканин. Саме вона здебільшого і змушує людину звертатися за лікарською допомогою.

Але біль має не тільки захисні властивості, в деяких випадках після виконання своєї основної — інформаційної функції, вона сама стає частиною патологічного процесу, іноді не менш небезпечного, ніж причина, що її викликала.

Чітка класифікація больового синдрому досі не розроблена. Найпоширеніша з наявних концепцій поділяє больовий синдром залежно від тривалості на гострий та хронічний.

• Гострий біль зазвичай пов’язаний з відомими ушкодженнями, усунення яких призводить до його швидкого зникнення. Відповідно, гострий больовий синдром має обмежений часом перебіг, протягом якого зазвичай вдається придушити основний патологічний процес і впоратися з болісними відчуттями. Лікування гострого болю, як правило, симптоматичне, при відновленні пошкоджених тканин зникають і болі.

Однак у деяких пацієнтів алгія за своєю тривалістю виходить за рамки перебігу основного захворювання, стаючи самостійним патогенним фактором та викликаючи порушення різних функцій організму, що погіршує не лише якість, а часом і тривалість життя хворого. У цьому випадку говорять про хронічний больовий синдром. Його встречаемость серед пацієнтів країнах Західної Європи, за даними досліджень, становить близько 20%. Хронічний тривалий больовий синдром часто супроводжується депресивними симптомами, тривожністю, занепокоєнням, іпохондрією, на тлі яких особистість хворого починає поступово змінюватися. У людини порушуються апетит і сон, звужується коло інтересів, він стає залежним від свого болю та від розкладу прийому знеболюючих препаратів.

• У деяких випадках прямий зв’язок між больовими відчуттями та органічними патологіями не простежується, іншими словами лікарі стикаються з ситуацією, коли за усуненням основного захворювання зникнення болю не слід. Хронічні алгії у зв’язку з цим стали розглядати не як симптом, а як самостійну хворобу, яка потребує комплексного лікування та особливого підходу. У багатьох країнах, враховуючи значущість проблеми, для лікування хворих з хронічним больовим синдромом було створено спеціальні протибольові клініки та центри. На думку фахівців, у формуванні хронічної алгії велику роль грає генетично обумовлена ​​надмірна реактивність організму, зокрема структур центральної нервової системи, на різні ушкодження.

Звісно ж, розпізнати больовий синдром не складно, але важливо правильно оцінити інтенсивність болю. Для цього існують спеціально розроблені шкали оцінки, за допомогою яких у пацієнта під час опитування з’ясовують виразність та силу больових відчуттів. Слід враховувати, що реальний ступінь алгії не завжди прямо пропорційний тяжкості страждань хворого, оскільки велику роль в оцінці грає ще й психологічний настрій людини — больові відчуття є суто індивідуальними.

Для оцінки інтенсивності алгії найчастіше використовують візуальну аналогову шкалу (ВАШ), а також цифрову рейтингову шкалу (ЦРШ), що ґрунтується на оцінці больових відчуттів самим хворим за десятибальною системою.

Цифри від 0 до 10 послідовно відображають перехід від відсутності больових відчуттів до нестерпного болю, який людина вже не може терпіти. Пацієнту пропонується вказати на шкалі ту цифру, яка, на його думку, відповідає його відчуттю больового синдрому. Залежно від схеми та тактики лікування після прийому відповідних знеболюючих препаратів оцінка інтенсивності болю може змінюватися.

За іншою методикою для оцінки відчуттів використовують шкалу «переносимості болю». У цьому випадку людина повинна визначити, наприклад, чи можна ігнорувати біль, чи заважає вона діяльності, основним потребам або взагалі змушує його перебувати на постільному режимі.

Крім того, слід враховувати якість самого болю (ніючий, пекучий, глибокий, поверхневий), локалізацію, тривалість нападів та їх зміну з часом, а також фактори, які посилюють або послаблюють фізичні страждання.

Больовий синдром, його причини та способи зменшення

Зняття больового синдрому: можливі засоби

З появою болю самолікуванням краще не займатися, оскільки насамперед необхідно визначити причину її виникнення. Саме усунення причини у багатьох випадках веде і до зняття болючих відчуттів. Діагностика в цьому випадку включає широкий спектр різних лабораторних та інструментальних досліджень, що призначаються лише лікарем. Прийом анальгетиків без на причину болю може призвести до того, що захворювання буде «замасковано» і перейде в стадію, що важко піддається лікуванню.

• При гострому болю, спричиненому пошкодженнями тканин або органів, насамперед потрібно відновити функції пошкодженої ділянки. Найчастіше, як згадувалося, цього буває достатньо, щоб зняти больовий синдром. Під час лікування для усунення гострого болю призначаються аналгетичні засоби.

Але коли біль втрачає свою сигнальну функцію і стає хронічним, з’являється необхідність застосовувати методи впливу безпосередньо на сам біль. Хронічні больові синдроми лікують, по-перше, за допомогою медикаментозної терапії, а по-друге, за допомогою методів психотерапії та фізіотерапії.

Препарати при больовому синдромі рекомендуються ті, які відповідають ступеню та локалізації алгії. Як медикаментозні болезаспокійливі використовують речовини центральної дії та (або) речовини периферичної дії. До першої групи відносяться опіоїдні (або наркотичні), неопіоїдні (ненаркотичні) та комбіновані анальгетики. Їхня дія заснована на здатності порушувати передачу больових імпульсів у центральній нервовій системі. Деякі препарати здатні викликати звикання та абстинентний синдром при відміні, так що їх призначення показане лише при гострому та тяжкому перебігу хвороби.

• Речовини периферичної дії не впливають на центральну нервову систему та не викликають звикання. Багато речовин з цієї групи окрім аналгетичного ефекту здатні надавати також протизапальну та жарознижувальну дію.

У комплексній протибольовій терапії на додаток до аналгетиків як болезаспокійливі іноді застосовуються і антидепресанти, що допомагають поліпшити психологічний стан пацієнта.

З цією ж метою застосовується і психотерапія. Оскільки біль — відчуття багато в чому суб’єктивне, навіть очікування болю в деяких людей негативно впливає її сприйняття, а емоційні стреси, викликані хворобою, нерідко впливають її прояви. Щоб усунути больовий синдром використовуються такі методи, як когнітивно-поведінкова терапія, підтримуюча терапія, особистісно-орієнтована та сомато-орієнтована терапія. Іноді хороший ефект дають методи самонавіювання. Психотерапія найчастіше застосовується як доповнення до медикаментозного лікування, але в тих випадках, коли біль має психогенну природу, вона може виступати як монотерапія.

З проявами болю необхідно боротися, але дуже важливо робити це правильно, щоб не завдати організму ще більшої шкоди. Слід запобігти переходу гострого больового синдрому в хронічний — коли, незважаючи на всі можливості сучасної фармакотерапії, пацієнт змушений постійно приймати знеболювальні засоби. Бездумний прийом аналгетиків без з’ясування причини алгії неприпустимий – всі призначення повинен робити тільки лікар.