Нейродерміт (атопічний дерматит) – що це за хвороба та як її лікувати?

Характеристики та причини атопічного дерматиту у людини

Термін “атопія” вперше з’явився у 1923 році. Їм позначали підвищену (аномальну) реакцію імунної системи організму різні алергени. Ще раніше – наприкінці XIX століття – хвороби привласнили найменування “нейродерміт”, що вказувало на явний зв’язок з нервовою системою.

Сьогодні термін «нейродерміт» використовують для позначення атопічного дерматиту у підлітків віком від 13 років та дорослих. Незважаючи на те, що атопічним дерматитом ми звикли називати те шкірне захворювання, яке найчастіше виникає в дитинстві і в більшості випадків діагностується у віці від двох місяців до семи років, особливої ​​різниці між термінами немає.

Симптоми нейродерміту зазвичай яскраво виражені. Це сильне свербіння, лущення, почервоніння і ураження шкіри в тих місцях, де вона найтонша: на колінних і ліктьових згинах, у шкірних складках, на шиї. Якщо приєднується інфекція, можуть виникати гнійничкові висипання. При розчісуванні ушкоджень з’являються мокрі ранки та кірки. Відбувається порушення сну та денної активності, а у разі значного поширення запалення мають місце ознаки загальної інтоксикації – підвищена температура, озноб, збільшення периферичних лімфатичних вузлів. Часто перелічені ознаки поєднуються з алергічним ринітом, бронхіальною астмою, поліноз.

Що стосується особливостей перебігу захворювання, то у дітей, поряд з генетикою, головним фактором, що провокує виникнення атопічного дерматиту, є алергія – наприклад, у разі неправильного раціону матері в період лактації або при штучному вигодовуванні. Сучасні дослідження довели, що поштовхом до розвитку цього захворювання як у дітей, так і у дорослих може стати стрес або вірусна інфекція, біохімічні перепади в навколишньому середовищі, психоемоційне перенапруження.

Серед факторів, які можуть стати тригером виникнення нейродерміту або вплинути на його загострення, дискутується роль наступних:

• постійний контакт з алергенами: домашнім пилом, шерстю тварин, рослинним пилком, грибковою пліснявою, харчовими алергенами;
• сильні емоційні потрясіння, стреси, інтелектуальні навантаження;
• неправильний режим сну та неспання;
• збої у роботі гормональної системи;
• проблеми шлунково-кишкового тракту;
• вакцинація, виконана без урахування клініко-імунологічного статусу та попередньої профілактики;
• неправильне чи безконтрольне використання медикаментів;
• недотримання правил гігієни; використання неякісної побутової хімії.

Нейродерміт можна розділити на обмежено-локалізований, поширений та дифузний.

У першому випадку поразка сконцентрована на обмеженій ділянці площею менше 10% шкіри – ліктьові та/або підколінні складки, шкіра кистей рук, шкіра шиї та/або особи.

При поширеному нейродерміті уражено 10-50% шкіри, крім ліктьових і підколінних складок у процес залучаються плечі, передпліччя, гомілки, стегна.

Якщо вогнища розкидані по двох і більше областях і займають понад 50% шкіри – всього тіла, в тому числі і шкіри волосистої частини голови, – то говорять про дифузний характер хвороби. Це найважча форма.

Прояви нейродерміту на різних стадіях

Дерматологи визначають три періоди атопічного дерматиту залежно від віку пацієнта:

• дитячий – від двох місяців;
• дитячий – від двох до 13 років;
• підлітковий та дорослий – старше 13 років.

Клінічна картина у різних вікових групах відрізняється, хоч і незначно. Пацієнти відчувають стан шкірного дискомфорту, а свербіння, печіння, підвищена сухість шкіри, лущення, роздратування стають їх постійними супутниками.

Початкові симптоми нейродерміту (атопічного дерматиту) зазвичай з’являються в перші місяці життя і є почервонінням зі схильністю до шкірних виділень та утворенням везикул (мікроскопічних бульбашок) та вогнищ мокнути. Також присутні легкий набряк шкіри, лущення, приступоподібний свербіж на обличчі, сідницях, кінцівках. Навколо джерельця, за вухами та в області брів можуть утворюватися світлі лусочки, що відокремлюються при зішкрібанні. На щоках — жовтувато-коричневі скоринки, так званий молочний струп. У міру зростання дитини ураження можуть виникнути на слизових оболонках статевих органів, очей, носа. Коли папули та везикули покриваються кіркою, а шкіра стає грубою – доводиться вже говорити про хронічну течію хвороби.

Для підліткової та дорослої фаз нейродерміту характерні висипання світло-рожевого відтінку з ущільненням шкірного покриву (ліхеніфікацією) та вузликовими скупченнями – вони розташовані в основному на згинальних поверхнях кінцівок. У дорослій стадії посилюється сухість шкіри, яка може набувати землистого відтінку.

Ураження шкіри можуть бути локалізованими, поширеними та універсальними (еритродермія). Як правило, в осінньо-зимовий період відбуваються загострення, а влітку стан покращується.

Під час ремісії симптоми зменшуються або зникають. Тривалість періоду ремісії – від кількох тижнів до п’яти років і більше. У важких випадках ця стадія відсутня і рецидивуючий атопічний дерматит супроводжує хворого постійно.

Діагностика захворювання

Клінічна картина та симптоматика захворювання дозволяють пацієнтові припустити наявність нейродерміту, проте для остаточного діагнозу знадобиться кваліфікована діагностика. У цьому випадку хворому необхідно звернутися до дерматолога або алерголог-імунолог. Для встановлення діагнозу в медичній практиці застосовують обов’язкові та додаткові критерії. Лікар запідозрить нейродерміт, якщо у пацієнта присутні як мінімум три критерії з основної групи та три — з додаткової.

Обов’язкові ознаки:

• шкірний свербіж;
• типова локалізація та вид шкірних поразок;
• спадковий фактор;
• наявність рецидивів.

Додаткові критерії:

• загострення хвороби при стресі та харчовій алергії;
• перший рецидив у ранньому віці;
• часті інфекції шкірних покровів (грибок, герпес, стафілокок);
• темні кола навколо очей;
• сезонність загострень;
• сухість шкіри;
• поява додаткових складок на нижніх повіках;
• білий дермографізм – зміна кольору шкіри при механічному подразненні.

Зібраний анамнез та вивчення клінічних проявів дозволять поставити попередній діагноз. На його підтвердження застосовують лабораторну діагностику. Хворому призначають загальний та біохімічний аналізи крові, алергопроби, а за необхідності ряд додаткових аналізів.

Нейродерміт (атопічний дерматит) – що це за хвороба та як її лікувати?

Лікування атопічного дерматиту: атака на всіх фронтах

Вилікувати нейродерміт раз і назавжди сучасна медицина поки що не в змозі: природа атопічного дерматиту, як і причини, до кінця не вивчені, відповідно, немає чіткого розуміння, чи можливе остаточне одужання. Як показують численні спостереження, у період статевого дозрівання атопічний дерматит може відступити і в деяких випадках більше не турбувати хворого, що пов’язане з гормональною розбудовою організму. Але якщо цього не трапляється, то висока ймовірність, що рецидиви періодично повторюватимуться протягом усього життя вже дорослої людини в легкій, середньо- або важкій формі.

Втім, єдиної думки щодо цього немає. На даний момент лікарі вдаються до ступінчастого підходу в лікуванні нейродерміту, який полягає в почерговому призначенні різних методів залежно від ступеня тяжкості – наприклад, при приєднанні вторинної інфекції в схему лікування додають антисептичні та протимікробні засоби, а при сенсибілізації до алергенів.

Лікування комплексне – від покращення санітарно-побутових умов до застосування антигістамінних та гормональних препаратів. Воно спрямоване на усунення або зменшення запалення та свербежу шкіри, попередження вторинного інфікування, зволоження та пом’якшення шкіри, відновлення гідроліпідного бар’єру.

Елімінаційні заходи загального характеру

Враховуючи, що дерматит майже завжди має алергічний характер, необхідно максимально виключити контакт хворого з потенційними алергенами.

1. Рекомендована строга дієта без копчених та гострих продуктів, цитрусових, шоколаду, яєць, незбираного молока, какао та інших продуктів, які можуть спричинити алергічну реакцію.
2. Обов’язкове щоденне вологе прибирання.
3. Слід прибрати з кімнати хворого килими, м’які іграшки та пір’яні подушки, виключити контакт із домашніми тваринами.
4. Зменшити кількість факторів, що провокують, — стрес, пітливість, інтелектуальна напруга, різкі коливання температури навколишнього середовища, грубий одяг і так далі.

Щоб знизити ризик повторного інфікування, важливо провести санацію вогнищ хронічного запалення (гастрит, отит, тонзиліт та інші).

Зовнішня протизапальна терапія

Зовнішні засоби для лікування атопічного дерматиту можна розділити на дві групи: топічні глюкокортикостероїди (ТГКС) та топічні інгібітори кальциневрину (ТВК). Також для місцевого лікування АтД доцільно використовувати емолієнти (зволожуючі засоби).

• ТГКС, або гормональні засоби, призначають, як правило, при хронічному, часто рецидивному перебігу атопічного дерматиту. До засобів на основі ТГКС відносяться креми та мазі з наступними речовинами у складі: метилпреднізолону ацепонат, мометазону фуроат, алклометазон, бетаметазон, флуметазон та інші. Багато хто з них показаний пацієнтам починаючи з першого року життя при легкому перебігу захворювання. Проте використовувати їх потрібно вкрай обережно і лише за рекомендацією та під контролем лікаря — навіть при місцевому застосуванні ТГКС мають низку серйозних протипоказань та обмежень.
• ТГКС не рекомендується використовувати довше за чотири тижні. А після досягнення лікувальної дії варто перейти на ТВК, оскільки тривале застосування може порушити природні обмінні процеси у шкірі та спричинити атрофію.
• Не можна використовувати ТГКС під пов’язки, крім тяжких випадків АтД, у яких допускається застосування вологих оклюзійних пов’язок з ТГКС у малих дозах протягом трьох днів.
• Сильно галогенований ТГКС (клобетазол, бетаметазон дипропіонат) також не можна наносити на чутливі ділянки – обличчя і шию – і велику поверхню ураження шкіри. Слід чергувати ділянки впливу, щоб уникнути системних побічних ефектів.

Іншою сучасною розробкою в області зовнішніх протизапальних препаратів стали топічні інгібітори кальциневрину, наприклад, такролімус і пімекролімус. Вони призначаються для усунення загострення АтД і для профілактики рецидивів, мають локальну імунотропну активність і, як правило, не призводять до небажаних ефектів, характерних для ТГКС. Оскільки це рецептурні препарати, вибір здійснюється лікарем.

Місцеве лікування також передбачає використання зволожуючих та пом’якшуючих засобів, які наносять безпосередньо на уражену ділянку (мазі, креми, гелі). До таких відносяться емоліенти – жироподібні зволожуючі речовини, які дозволяють організувати раціональний догляд за шкірою на всіх стадіях захворювання.

Саме ця група речовин здатна завдати вираженого полегшення симптоматики атопічного дерматиту, зменшити психоемоційний дискомфорт за рахунок зняття косметичних дефектів. Емоліенти зменшують сухість шкіри, зволожують та пом’якшують епідерміс, відновлюють функції епідермального бар’єру. Вони запобігають втраті води, блокують проходження рідини через ороговілий шар шкіри за рахунок скріплення рогових лусочок між собою. Перелік емоліентів різноманітний: вазелін, парафін, віск, ланолін, а також гліцерин, сорбіт, гіалуронова кислота, гель алое, гідроксильовані органічні кислоти.

Оскільки запалення і свербіж, а також розчісування при АтД, що є їх наслідком, порушують захисні властивості шкіри, часто до основної проблеми приєднується бактеріальна або грибкова інфекція, погіршує перебіг і утрудняє лікування захворювання.