Гепаторенальний синдром

Гепаторенальний синдром

22.02.2019 Off By admin

Гепаторенальний синдром – це симптомокомплекс, що характеризується розвитком швидко прогресуючої функціональної ниркової недостатності при декомпенсованих ураженнях печінки, що виникає внаслідок зниження ефективної фільтрації. Частота розвитку гепаторенального синдрому серед осіб, які мають важкі захворювання печінки, коливається в межах 10-20%.

Причини виникнення

Точні причини розвитку гепаторенального синдрому не встановлені. Однак найбільш часто ниркова дисфункція розвивається на тлі наступних захворювань печінки:

  1. цироз печінки з асцитом,
  2. вірусні гепатити,
  3. атрезія жовчних шляхів або перенесена операція на жовчному міхурі в анамнезі,
  4. хвороба Вільсона,
  5. аутоімунні захворювання печінки,
  6. онкологічні захворювання печінки і жовчовивідної системи,
  7. шлунково-кишкові кровотечі і ін.

Існують також ятрогенні фактори виникнення гепаторенального синдрому:

  • парацентез,
  • тривала інтенсивна терапія нестероїдними протизапальними засобами,
  • масивна діуретичний терапія тощо.

Механізм порушення ниркових функцій полягає в зниженні швидкості клубочкової фільтрації внаслідок зниження артеріального припливу (при зниженні системного артеріального тиску, підвищення судинного опору, розширенні позаниркових судин і звуження ниркових).

Гепаторенальний синдром

Гепаторенальний синдром

При цьому підвищується рівень плазмового реніну. Важливу роль в патогенезі даного синдрому грає підвищення продукції вазоконстрікторних речовин (ендотеліну, лейкотрієнів) і зниження синтезу нирками простагландинів, калікреїну, оксиду азоту (природних вазодилататорів).

Симптоми

Клінічно даний синдром проявляється зниженням добовогодіурезу, зниженням артеріального тиску, формуванням асциту (накопичення рідини в черевній порожнині). Це супроводжується зниженням апетиту, швидкою стомлюваністю, загальною слабкістю і погіршенням самопочуття в цілому.

Можуть відзначатися симптоми, характерні для:

  1. ураження печінки,
  2. жовтушність шкірних покривів і склер,
  3. розширення вен на животі,
  4. шкірний висип і свербіж,
  5. периферичні набряки і т.п.

Такий стан, як правило, не розвивається раптово, а з’являється на тлі вже існуючої патології печінки, хоча і може прогресувати досить швидко.

Діагностика

Існують критерії, за якими виставляється діагноз гепаторенального синдрому. Основними є наявність гострого або хронічного захворювання печінки, ускладненого печінковою недостатністю, що супроводжується портальною гіпертензією, підвищення рівня креатиніну в сироватці крові більше 133 мкмоль / л (показник низької швидкості фільтрації в клубочках) або зниження клубочкової фільтрації менше 40 мл / хв протягом доби і більше при відсутності прийому діуретиків, виділення білка з сечею понад 500 мг / добу.

При цьому не виявляється бактеріальна інфекція і ознаки шоку, не проводилося нефротоксичний лікування і не було втрати рідини, немає ознак захворювання нирок або обструкції сечовивідних шляхів при ультразвуковому дослідженні. Тобто первинно ураження печінки.

Крім того, відзначається зниження добового діурезу менш 500 мл, осмолярність сечі перевищує плазмову, натрій в сечі не перевищує 10 ммоль / л, в крові – 130 ммоль / л. У диференціальної діагностики з незалежним від захворювань печінки ураженням нирок використовують критерій змісту еритроцитів в полі зору при мікроскопії сечового осаду (не більше 50).

Види захворювання

Основні критерії класифікації гепаторенального синдрому – швидкість виникнення ниркової дисфункції та прогноз. Так, виділяють два типи даного синдрому:

  • I тип гепаторенального синдрому характеризується виникненням протягом двох тижнів на тлі алкогольного цирозу печінки або гострою печінковою недостатності, в 1 з 4 випадків спонтанного бактеріального перитоніту, в 15% випадків масивного лапароцентеза і в 10% випадків шлунково кишкових кровотеч. Прогноз при даному типі несприятливий (при відсутності адекватної терапії смерть настає протягом 2 тижнів).
  • II тип характеризується більш сприятливим прогнозом (виживаність становить 3-6 місяців) і більш повільним розвитком ниркової недостатності.
Поєднане ураження печінки і нирок

Поєднане ураження печінки і нирок

Дії пацієнта

При виникненні будь-яких проблем з боку печінки або нирок слід негайно звернутися за кваліфікованою допомогою, щоб уникнути розвитку гепаторенального синдрому.

Лікування

Лікування даної патології, як правило, проводиться у відділенні інтенсивної терапії. Основними завданнями терапії є:

  1. лікування основного захворювання (патології печінки),
  2. усунення гемодинамічних порушень,
  3. нормалізація артеріального тиску (усунення гіповолемії і вазодилатації).

При неефективності консервативних методів лікування може проводитися трансплантація печінки. У більшості випадків при нормалізації роботи печінки відновлюються і ниркові функції.

Ускладнення

Найбільш грізним ускладненням гепаторенального синдрому є летальний результат.

Профілактика

Профілактика даного захворювання полягає в своєчасному виявленні та лікуванні патології печінки, обережному застосуванні діуретичних засобів при асциті і відмову від застосування нефротоксичних лікарських засобів.

Читати по темі: Абсцес нирки