Діагностика та лікування синдрому діабетичної стопи

Синдром діабетичної стопи (СДС) – патологічний стан стопи при цукровому діабеті, що виникає на тлі патології периферичних нервів і судин і характеризується ураженням шкіри і м’яких тканин, кісток і суглобів, проявляющімсяся у вигляді трофічних виразок, кістково-суглобових змін і гнійно-некротичних процесів.

В “Міжнародній угоді з діабетичної стопи” (2000) був прийнятий стандарт лікування синдрому діабетичної стопи, що полягає мультидисциплінарного підходу і дозволяє об’єднувати фахівців різних профілів: ендокринолога (діабетології), хірурга (судинна і гнійна хірургія), ортопеда (подіатра), психолога, терапевта, анестезіолога-реаніматолога, а також підготовлений середній медичний персонал.

За прогнозами ВООЗ, до 2025 року кількість пацієнтів з діагнозом цукровий діабет (ЦД) досягне 250 мільйонів, 80-90% з яких становлять хворі на діабет другого типу. Прогнози американських епідеміологів ще менш втішні: до 2033 року СД будуть страждати 366 мільйонів чоловік. У Санкт-Петербурзі на 1 січня 2011 року зареєстроване 120 тисяч хворих на ЦД.

СДС є пізнім і одним з найбільш важких ускладнень діабету. Він характеризується розвитком поширених гнійно-некротичних процесів в нижніх кінцівках, які виявляються у 30-60% хворих на ЦД.

Існує ряд факторів, що призводять до розвитку СДС

1. Периферична сенсомоторна і автономна нейропатія.
2. Хронічна артеріальна недостатність нижніх кінцівок.
3. Травма.
4. Деформація стопи.
5. Неправильно підібране взуття.
6. Попередні операції на стопі.

Під діабетичної ангіопатій розуміється ураження великих судин – макроангиопатия і середніх і малих судин – мікроангіопатія (капіляри і артеріоли). Макроангіопатія викликається змінами стінки судини: кальцифікуючий склерозом Менкенберга і дифузним фіброзом інтими. До некротичних змін тканин призводить уповільнення кровотоку в мікросудинної руслі на тлі поразки як великих артерій, так і капілярів.

Мікротравми можуть привести до ускладненої форми синдрому діабетичної стопи. Людям з ризиком розвитку ускладнень СДС потрібно підбирати зручне взуття, яка не буде натирати і здавлювати стопи. При педикюрі не допускати пошкоджень м’яких тканин. Не можна ходити босоніж, тому що це може привести до незначної травми і послужити пусковим механізмом захворювання.

Виразки при СДС – це хронічне захворювання, т. К. Існує ряд проблем, які знижують швидкість загоєння.

Діабетичні виразки стоп характеризуються хронічним перебігом у зв’язку з низкою проблем, які порушують процес загоєння. На процес загоєння значно впливає місцеве насичення шкіри киснем – результат впливу ішемії та інфекції, основних прогностичних факторів результату лікування.

Діагностика та лікування синдрому діабетичної стопи

Діагностика синдрому діабетичної стопи

Діагностика при СДС не представляє проблем. Досить мати в анамнезі цукровий діабет і прояви характерної клінічної картини.

Також діагностика включає в себе:

• інструментальну і лабораторну діагностику,
• оцінку неврологічного статусу,
• оцінку стану опорно-рухового апарату, артеріального кровотоку,
• вимір розподілу плантарного тиску.

Лабораторна діагностика включає в себе визначення рівня глікемії, рівня глікозильованого гемоглобіну (HbA1c), наявності глюкози і кетонових тіл в сечі, рівня холестерину, тригліцеридів, фібриногену, АЧТЧ та ТВ, оцінка стану системи ПОЛ-АОЗ. При наявності ранового дефекту – бактеріологічні дослідження та гістологічні дослідження операційного матеріалу.

Читати по темі: Діабетична нейропатія: картина симптомів та лікування