Вульвіт: причини, симптоми, діагностика та лікування

Вульвіт – це запалення вульви, яке виражається дискомфортом в області зовнішніх жіночих статевих органів. Захворювання може ускладнитися запаленням піхви і шийки матки, а також привести до появи виразок.

Причини виникнення

Основною причиною вульвіта є зміна складу мікрофлори статевих органів. У ролі патогенних збудників можуть виступати трихомонади, гонококи, кандідного грибки і віруси (наприклад, вірус герпесу). У більшості випадків трихомонадний, гонококовий і вірусний вульвіти є наслідком незахищеного статевого акту із зараженим партнером.

Запалення статевих губ (вульвіт) – симптоми, причини

Факторами, що сприяють розвитку вульвіта, можуть бути:

• недотримання правил інтимної гігієни;
• безконтрольне застосування антибіотиків;
• запальні захворювання сечового міхура (цистит);
• цукровий діабет;
• ожиріння; гельмінтози;
• гострі респіраторні вірусні інфекції;
• механічне або хімічне подразнення зовнішніх статевих органів;
• алергічні реакції;
• носіння щільного синтетичного білизни.

Симптоми

Основними симптомами вульввта є печіння і свербіж в області зовнішніх статевих органів. При ходьбі вираженість цих симптомів може посилюватися. Також відзначаються прозорі, білі, жовті, зелені або сирні (в залежності від патогенного збудника) виділення з піхви. При статевому контакті хвора відчуває дискомфорт, іноді біль.

Серед загальних симптомів при вульвіте можливе підвищення температури тіла і слабкість (що зустрічається рідко). При гонорейному вульввте інкубаційний період триває від 2 до 10 днів, а при трихомонадному – в середньому 10 днів.

Діагностика

Діагностика вульвіта включає в себе проведення наступних процедур:

1. аналіз скарг пацієнтки і збір анамнезу захворювання і анамнезу життя;
2. огляд зовнішніх статевих органів;
3. гінекологічний огляд з бімануальна вагінальним дослідженням;
4. мікроскопічне дослідження гінекологічного мазка;
5. бактеріологічне дослідження виділення зі статевих органів з подальшим визначенням чутливості патогенної мікрофлори до антибіотиків;
6. загальний аналіз сечі;
7. полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР-діагностика) для виявлення патогенних бактерій і вірусів.

Види захворювання

Вульвіт буває первинним і вторинним. Причиною розвитку первинного вульввта може бути недотримання інтимної гігієни, зниження імунітету, а також механічні або хімічні пошкодження. Вторинний вульвіт розвивається на тлі інших інфекційно-запальних захворювань жіночих статевих органів, зокрема, вагініту і ендоцервіциту. За характером перебігу вульвіт може бути гострим (з вираженою симптоматикою) і хронічним (симптоми стерті).

Вульвіт у жінок: етіологія захворювання

Дії пацієнта

При появі симптомів вульвіта необхідно звернутися до лікаря. Якщо вульвіт має інфекційну природу, то необхідно повідомити про це всім партнерам, з якими у хворої був статевий контакт.

Лікування

Місцеве лікування вульвіта включає в себе застосування ванночок і обробку зовнішніх статевих органів протизапальними препаратами. Також застосовуються вагінальні свічки з антибактеріальним ефектом. При необхідності застосовуються антибіотики загальної дії.

Для підвищення опірності організму призначаються вітамінно-мінеральні комплекси й імуномодулюючі препарати. При лікуванні вульвіта також можливе застосування фізіотерапевтичних методів лікування. При наявності інфекції, що передається статевим шляхом, необхідно також і лікування статевого партнера.

Ускладнення

Тривало протікає вульвіт може привести до утворення хронічних виразок статевих органів, а також поширенню інфекції на вищерозташованих органи сечостатевого тракту. Це загрожує розвитком вульвовагініту, цервіциту, ендометриту, сальпінгоофориту і інших захворювань.

Профілактика

Профілактика вульвіта багато в чому збігається з профілактикою захворювань, що передаються статевим шляхом. Мінімізувати ймовірність розвитку вульвіта можна за таких умов:

• своєчасному та адекватному лікуванні інфекційно-запальних захворювань органів малого таза, а також захворювань, що передаються статевим шляхом;
• дотримання правил особистої гігієни;
• застосування бар’єрних засобів контрацепції (презервативи);
• виключення випадкових статевих зв’язків;
• звернення до лікаря після незахищеного статевого контакту;
• регулярне (2 рази на рік) відвідування гінеколога;
• відмова від шкідливих звичок і здоровий спосіб життя;
• контроль рівня глюкози в крові (при цукровому діабеті);
• контроль маси тіла.

Читати по темі: Виділення (білі) у жінок: види, причини і лікування