Артроз гомілковостопного суглоба

Артроз гомілковостопного суглоба – це хронічне захворювання, що вражає суглобові хрящі, а в подальшому і інші структури суглоба (капсулу, синовіальну оболонку, кістки, зв’язки). Має дегенеративно-дистрофічний характер. Виявляється болями і обмеженням рухів, в подальшому відзначаються прогресуючі порушення функцій опори і ходьби. Діагноз виставляється на підставі симптомів, даних огляду і рентгенографії. Лікування звичайно консервативне, використовуються протизапальні препарати, хондропротектори і глюкокортикоїди, призначається ЛФК та ​​фізіолікування. У важких випадках проводиться санаційна артрокопія, артродез або ендопротезування.

Причини

Первинний артроз гомілковостопного суглоба виникає без будь-яких видимих ​​причин. Вторинний розвивається під дією якихось несприятливих чинників. І в тому, і в іншому випадку в основі лежить порушення обмінних процесів в хрящовій тканині. Основними причинами і сприятливими факторами розвитку вторинного артрозу гомілковостопного суглоба є:

1. Великі травми суглоба (переломи таранної кістки, переломи щиколоток, надриви і розриви зв’язок).
2. Операції на гомілковостопному суглобі.
3. Надмірне навантаження: занадто інтенсивні заняття спортом, тривала ходьба або постійне перебування в положенні стоячи, обумовлені умовами праці.
4. Носіння взуття на підборах.
5. Зайва вага.
6. Постійні мікротравми.
7. Хвороби і стану, пов’язані з порушенням обміну речовин (цукровий діабет, подагра, псевдоподагра, недолік естрогенів в постменопаузі).
8. Ревматичні захворювання (ВКВ, ревматоїдний артрит).
9. Остеохондроз поперекового відділу хребта, міжхребцеві грижі та інші стани, які супроводжуються обмеженням нервів і порушенням роботи м’язового апарату стопи і гомілки.

Рідше причиною виникнення артрозу стають неспецифічний гнійний артрит, артрит при специфічних інфекціях (туберкульоз, сифіліс) і вроджені аномалії розвитку. Певну роль у розвитку артрозу грають несприятлива екологічна обстановка і спадкова схильність.

Артроз гомілковостопного суглоба з варусной деформацією

У нормі суглобові поверхні гладкі, еластичні. Вони безперешкодно ковзають один відносно одного під час рухів і забезпечують ефективну амортизацію при навантаженні. В результаті механічного пошкодження (травми) або порушення обмінних процесів хрящ втрачає гладкість, стає шорстким і нееластичним. Хрящі «труться» при рухах і все більше травмують один одного, що призводить до збільшення патологічних змін. Через недостатню амортизації надмірне навантаження передається на підлягає кістку, і в ній теж розвиваються дегенеративно-дистрофічні порушення: кістка деформується і розростається по краях суглобової майданчики.

Через вторинної травматизації і порушення нормальної біомеханіки суглоба страждає не тільки хрящ і кістку, але і навколишні тканини. Капсула суглоба і синовіальна оболонка товщають, в зв’язках і навколосуглобових м’язах формуються осередки фіброзного переродження. Зменшується здатність суглоба брати участь в рухах і витримувати навантаження. Суглоб стає нестабільним, прогресує больовий синдром. У важких випадках суглобові поверхні руйнуються, опорна функція кінцівки порушується, рухи стають неможливими.

Симптоми артрозу

Спочатку виникає швидка стомлюваність і нерізкі болі в гомілковостопному суглобі після значного навантаження. В подальшому больовий синдром стає більш інтенсивним. Болі з’являються не тільки після навантаження, а й в нічні години. Поступово формується видима деформація, обсяг рухів в суглобі зменшується, при рухах чутний хрускіт. На пізніх стадіях руху різко обмежуються, розвиваються контрактури. Опора ускладнюється, при пересуванні пацієнти змушені користуватися милицями або тростиною. Відмінні риси больового синдрому та інших симптомів при артрозі:

• Характерні стартові болю, які виникають після стану спокою, а потім поступово зникають при рухах.
• Відзначається посилення болю при навантаженні і швидка стомлюваність суглоба.
• При рухах може виникати хрускіт, скрип або клацання.
• Нічні болі зазвичай з’являються під ранок.
• У період загострення область суглоба може бути припухлою і почервоніла.
• Через нестабільність суглоба пацієнт часто підвертає ногу, виникають розтягування і надриви зв’язок.
• Відзначається скутість і обмеження рухів.
• На пізніх стадіях виявляється виражена деформація суглоба.

Діагностика

Діагноз артроз гомілковостопного суглоба виставляється на підставі опитування, даних огляду і результатів додаткових досліджень. Вирішальну роль в постановці діагнозу і визначенні ступеня артрозу грає рентгенографія суглоба. Про артрозі свідчить звуження суглобової щілини, розростання країв суглобових поверхонь (остеофіти).

Деформуючий артроз гомілковостопного суглоба

На пізніх стадіях виявляються кистовидная освіти і остеосклероз субхондральній (розташованої під хрящем) зони кістки. У складних випадках для більш точної оцінки стану кісткових структур пацієнта додатково направляють на комп’ютерну томографію, для дослідження м’яких тканин – на магнітно-резонансну томографію. При необхідності для виявлення причини артрозу і диференціальної діагностики з іншими захворюваннями призначають консультації суміжних фахівців: невролога, ревматолога, ендокринолога.

Лікування артрозу гомілковостопного суглоба

Лікування патології тривалий, комплексне. Зазвичай пацієнти спостерігаються лікарем-ортопедом амбулаторно. У період загострення можлива госпіталізація у відділення травматології та ортопедії. Найважливішу роль в уповільненні прогресування артрозу грає образ життя і правильний режим рухової активності, тому пацієнту дають рекомендації по зниженню ваги і оптимізації навантаження на ногу. Призначається комплекс лікувальної фізкультури, розроблений з урахуванням проявів і стадії захворювання. Хворого направляють на фізіопроцедури. При лікуванні артрозу застосовують масаж, УВЧ, лазеротерапію, теплові процедури (озокерит, парафін), лікарський електрофорез і ультрафонофорез.

Медикаментозна терапія також підбирається з урахуванням симптомів та стадії хвороби. У період загострення призначають нестероїдні протизапальні препарати загальної дії: індометацин, мелоксикам, диклофенак.

Засоби цієї групи чинять негативний вплив на слизову оболонку шлунка, тому при захворюваннях травної системи або застосовують «щадні» медикаменти (целекоксиб, німесулід), або використовують НПЗП зовнішнього застосування, у вигляді мазей. Поряд з протизапальною терапією рекомендують знеболюючі місцеві засоби у вигляді мазей і гелів. При вираженому больовому синдромі, який не вдається купірувати за допомогою медикаментів, виконують внутрішньосуглобове введення кортикостероїдів з періодичністю не частіше 4 разів на рік.

Всі ці кошти лише усувають біль і запалення, але не впливають на причину артрозу, тому поряд з перерахованими препаратами пацієнтові призначають хондропротектори – речовини, що сприяють нормалізації обмінних процесів в хрящовій тканині. Засоби хондропротекторну групи застосовують у вигляді кремів, гелів і препаратів для внутрішньосуглобового введення. Використовують медикаменти, що містять глюкозамін і гідролізат колагену. Для поліпшення місцевого кровообігу і активізації тканинного обміну призначають пентоксифілін і нікотинову кислоту.

Лікування артрозу

При неефективності консервативної терапії проводять хірургічні втручання на суглобах, здійснюють ендопротезування. При значному руйнуванні хряща здійснюють артроскопічну хондропластіку. Санаційну артроскопію зазвичай виробляють при виражених болях на 2 стадії артрозу. В ході операції ортопед за допомогою артроскопа видаляє з суглобової порожнини вільно лежать осколки хряща, остеофіти і інші освіти, викликають болі і перешкоджають рухам в суглобі. Ефект від хірургічного втручання зберігається протягом декількох років.

При значному руйнуванні суглобових поверхонь може бути виконаний артродез гомілковостопного суглоба – видалення суглоба і «зрощування» кісток стопи і гомілки. В результаті зникають болі, відновлюється опорна функція кінцівки. Разом з тим, цей метод не можна назвати фізіологічним – хворий може користуватися кінцівкою за рахунок збереження рухливості інших суглобів, проте це створює труднощі при пересуванні і суттєво обмежує працездатність. Найбільш ефективною і фізіологічною операцією на пізніх стадіях артрозу є ендопротезування – видалення зруйнованих суглобових поверхонь кісток і їх заміна пластиковими, керамічними або металевими протезами. Рухи після таких втручань відновлюються в повному обсязі, термін служби протеза становить 20-25 років.

Читати по темі: Артрит пальців