Мірінгіт

Мірінгіт

16.01.2019 Off By admin

Мірінгіт – це гостре або хронічне запалення барабанної перетинки бактеріальної, вірусної, грибкової або травматичної етіології. Основні прояви – сильна пульсуючий або розпирає біль у вусі, що не усувається болезаспокійливими препаратами, інтоксикаційний синдром, зниження гостроти слуху, шум у вухах, виражений свербіж, серозні, гнійні або геморагічні виділення. Діагностика грунтується на анамнестичних відомостях, скаргах пацієнта і результати отоскопии. Терапевтична тактика передбачає використання антибіотиків або противірусних препаратів, антисептичних розчинів, НПЗЗ.

Причини мірінгіта

Як правило, захворювання стає ускладненням інших бактеріальних, грибкових або вірусних патологій. До факторів відноситься нераціональний прийом антибіотиків або кортикостероїдів, переохолодження, часте попадання води в слуховий прохід. У ролі самостійної нозології мірінгіт зустрічається вкрай рідко. Найбільш часто в ролі пускових чинників виступають:

  • Хвороби зовнішнього вуха і барабанної порожнини. Є основною причиною розвитку мірінгіта. Зазвичай його виникнення зумовлено поширенням патологічного процесу на барабанну перетинку при зовнішньому або середньому отиті, тубоотит тощо.
  • Вірусні, бактеріальні, грибкові захворювання. Мірінгіт може спостерігатися на тлі грипу, кору, пневмонії або сепсису. Поразка барабанної перетинки викликано гематогенним або контактним поширенням збудника з первинного вогнища. Основними збудниками є віруси грипу типу А, В і С, аденовірус типу 3, β-гемолітичний стрептокок групи А, гемофільна паличка, гриби роду Candida, плісняві гриби роду Aspergillus, Penicillium і Chlamydophila psittaci, Mycoplasma pneumoniae, Escherichia coli і Streptococcus pneumonia, рідше – вірус простого герпесу людини.
  • Травматичне ушкодження. Запальна реакція при травмі обумовлена ​​порушенням цілісності епідермісу, що покриває зовнішній шар барабанної перетинки. У ролі травмуючого фактора можуть виступати механічні, термічні або хімічні агенти.
Ознаки мірінгіта

Ознаки мірінгіта

Незалежно від походження мірінгіта його патогенез ґрунтується на розвитку місцевих запальних реакцій і проникненні патогенної мікрофлори в тканини барабанної перетинки. При поширенні патологічного процесу з прилеглих структур або гематогенної дисемінації мікрофлори з віддалених вогнищ на початковому етапі відбувається виділення цитокінів – інтерлейкінів (IL 1, 2, 4, 6, 8), інтерферону γ, фактора некрозу пухлини (TNF- α), гістаміну, брадикініну та інших. Під їх впливом кровоносні судини барабанної перетинки розширюються, з судинного русла виходить плазма і деякі формені елементи, в результаті чого виникає набряклість. Далі розвивається безпосередньо запальна реакція, що клінічно проявляється підвищенням місцевої та загальної температури, гіперемією, болючістю. Специфічна особливість хронічного і геморагічного мірінгіта – формування бульбашок (булл), заповнених гноєм або кров’ю.

Класифікація

З урахуванням тривалості перебігу захворювання та присутніх змін барабанної перетинки в отоларингології прийнято виділяти такі форми мірінгіта:

  • Гострий катаральний. Характеризується яскравою, швидко наростаючою клінічною симптоматикою. У деяких випадках симптоми можуть бути слабко виражені. Патологія зазвичай має травматичне походження. При адекватному лікуванні швидко настає повне одужання.
  • Хронічний. Найбільш поширений варіант. Часто поєднується з дифузним ураженням зовнішнього вуха. Один з проявів – формування бульбашок, заповнених гнійними масами. Навіть на тлі повноцінного лікування є схильність до рецидивів. У рідкісних випадках загострення виникають з інтервалом 1-2 тижні.
  • Геморагічний або бульозний. Найбільш важкий варіант мірінгіта. Найчастіше захворювання розвивається при грипі. Специфічний ознака – формування на поверхні барабанної перетинки булл, заповнених геморагічним ексудатом.

Симптоми мірінгіта

Початок захворювання часто маскується симптомами провідною патології. Специфічних суб’єктивних ознак мірінгіт зазвичай не має. Першим проявом ураження барабанної перетинки стає однобічний біль всередині вуха пульсуючого або розпирає. Вона яскраво виражена, посилюється при жуванні і ковтанні, порушує сон і практично не знімається знеболюючими препаратами. У деяких пацієнтів больовий синдром відсутній – замість нього з’являється відчуття важкості і дискомфорту у вусі. Паралельно виникає нестерпний свербіж і одностороннє погіршення слуху різного ступеня тяжкості, відзначається шум або дзвін у вухах, відчуття «закладеності».

Кров з вуха у дитини: причини

Кров з вуха у дитини: причини

Подальше прогресування мірінгіта супроводжується розвитком інтоксикаційного синдрому – підвищенням температури тіла понад 38,0-39,0 ° C, головним болем, загальною слабкістю, нездужанням, блідістю і т. Д. Потім з’являються виділення з слухового проходу, характер яких залежить від варіанту захворювання. При гострій катаральній формі в більшості випадків присутня незначна кількість серозного ексудату. Хронічний мірінгіт проявляється вираженим гноетечением і гнильним запахом. Виділення з зовнішнього вуха при бульозної формі зазвичай мають кров’янистий характер.

Ускладнення

До найбільш поширених ускладнень мірінгіта відноситься формування незворотною кондуктивной або сенсоневральної приглухуватості. Порушення звукопроводящей системи обумовлено пізнім або недостатньо ефективним лікуванням і, як результат, вираженими структурними змінами барабанної перетинки.

Зазвичай до цих змін призводить перфорація з наступним загоєнням шляхом формування грубого рубця. Сенсоневральна туговухість пов’язана з підвищеною проникністю мембрани вікна передодня для бактеріальних токсинів. Рідше поразки звуковоспринимающего апарату провокується крововиливами у внутрішнє вухо, викликаними впливом нейротропних вірусів. Вони ж можуть призводити до парезу лицьового нерва.

Діагностика

Через відсутність специфічних симптомів постановка діагнозу при мірінгіте може бути утруднена. Провідну роль відіграє об’єктивний огляд і диференціація з іншими нозологіями. Повна програма обстеження включає в себе наступні методи діагностики:

  1. Збір анамнезу і скарг. При опитуванні пацієнта отоларинголог звертає увагу на дебют захворювання і наявність раніше діагностованих патологій. Лікар уточнює динаміку і послідовність розвитку наявних симптомів.
  2. Отоскопія. При гострому катаральному варіанті присутній набряклість і гіперемія перетинки, згладжена її структур, невеликий обсяг серозного ексудату в порожнині слухового ходу. Хронічна форма характеризується потовщенням стінки, мацерацією епідермісу, наявністю грануляцій, великою кількістю гнійних пухирців. При геморагічному мірінгіте булли заповнені серозно-геморагічним ексудатом. При герпетичної етіології вони мають невеликий діаметр, а великі гнійники виникають при грипі або парагрипу.
  3. Лабораторні аналізи. Загальний аналіз крові дозволяє виявити лейкоцитоз зі зрушенням лейкоцитарної формули вліво, підвищення ШОЕ. При вірусної етіології мірінгіта на 2-4 добу від початку захворювання рівень лейкоцитів опускається нижче норми, виникає відносний лімфоцитоз. При необхідності проводиться вірусологічне або бактеріологічне дослідження для ідентифікації збудника.
  4. Тональна порогова аудіометрія. Використовується для визначення характеру розвиненої приглухуватості і вибору подальшої терапевтичної тактики. При кондуктивної формі приглухуватості спостерігається погіршення повітряної провідності при збереженні кісткового сприйняття звуку. Сенсоневральна туговухість характеризується порушенням роботи як звукопроводящей, так і звуковоспрінімающих систем.
Лікування мірінгіту

Лікування мірінгіту

Диференціальна діагностика проводиться з зовнішнім і гнійний середній отит, зовнішнім отомікозом. На користь запалення зовнішнього вуха свідчить дифузна гіперемія шкірних покривів слухового каналу, відсутність булл і вираженого порушення слуху. Гнійний середній отит супроводжується випинанням барабанної перетинки або її перфорацією з сильним гноетечением з порожнини середнього вуха через дефект, що утворився. При зовнішньому отомікоза виділення з вуха мають сирнистий характер, а їх обсяг постійно збільшується.

Лікування мірінгіта

Терапевтична тактика ґрунтується на лікуванні провідного захворювання, патогенетическом і симптоматичному впливі. Основний метод лікування – медикаментозний, комбінація препаратів визначається отоларингологом. У терапевтичну програму можуть входити:

  1. Антибактеріальні або противірусні засоби. Залежно від етіологічного варіанту мірінгіта, результатів бактеріологічного та вірусологічного методів дослідження призначаються антибіотики, протигрибкові або противірусні препарати. Найбільш часто застосовують цефалоспорини II-III покоління, макроліди, фторхінолони, похідні амантадина.
  2. НПЗЗ. Нестероїдні протизапальні засоби пригнічують запальний процес в барабанної перетинки. У поєднанні з антибактеріальною або противірусної терапією вони здатні купірувати больовий синдром.
  3. Антисептичні препарати. Розчиниантисептиків використовуються для промивання слухового проходу. Це дозволяє реалізувати місцеве вплив на уражені тканини, сприяє евакуації гнійних або кров’янистих мас. Зазвичай використовується фурацилін і борна кислота.
  4. Дезінтоксикаційна терапія. Застосовується при розвитку вираженого інтоксикаційного синдрому. Основні препарати – фізіологічний розчин, 5% глюкоза, низькомолекулярні плазмозамінники.
  5. Парацентез булл. При утворенні великих гнійників показано хірургічне видалення їх геморагічного або гнійного вмісту з подальшою обробкою антисептичними препаратами.

Читати по темі: Ларингоцеле