Гіперальдостеронізм – причини, симптоми, діагностика та лікування

Гіперальдостеронізм – причини, симптоми, діагностика та лікування

26.02.2019 Off By admin

Під гиперальдостеронизмом увазі поєднання декількох синдромів, що характеризуються надмірною виробленням альдостерону. Розрізняють первинний (пов’язаний з дисфункцією наднирників) і вторинний гіперальдостеронізм (обумовлений іншими патологічними процесами).

Переважна більшість пацієнтів (60-70%), які страждають даним видом ендокринних порушень – жінки у віці від 30 до 50 років. У літературі описані також окремі випадки розвитку захворювання у дітей.

Причини

Приблизно у 70% хворих причиною первинного гіперальдостеронізму є т.зв. синдром Конна, що розвивається при раку надниркових залоз – альдостероме.

Вторинний гіперальдостеронізм є ускладненням деяких захворювань печінки, нирок, серцево-судинної системи (цироз печінки, стеноз ниркових кровоносних судин, ниркова і серцева недостатність, синдром Бартера та ін.)

Захворювання вторинного типу виникає на фоні дефіциту натрію або надлишку калію в організмі, зменшення циркулюючого об’єму крові внаслідок кровотеч, довготривалого прийому лікарських препаратів (особливо проносних і діуретиків).

Гіперальдостеронізм: причини, симптоми, діагностика

Гіперальдостеронізм: причини, симптоми, діагностика

Симптоми

Водно-електролітний дисбаланс, обумовлений підвищеним синтезом альдостерону, визначає осьову симптоматику хвороби. Затримка води і натрію викликає у хворого первинним гиперальдостеронизмом:

  1. підвищення артеріального тиску;
  2. ниючий серцевий біль;
  3. аритмію;
  4. ослаблення зорової функції;
  5. стомлюваність;
  6. слабкість в м’язах;
  7. порушення чутливості шкіри;
  8. судоми;
  9. періодичні неправдиві паралічі.

Важка форма захворювання може призвести також до інфаркту міокарда, нефропатії, нецукровому діабету.
Для вторинного гіперальдостеронізму типовими є наступні ознаки:

  • підвищений артеріальний тиск;
  • деформація стінок кровоносних судин, ішемія;
  • дисфункція нирок, хронічна ниркова недостатність;
  • крововиливи очного дна, ураження очного нерва, сітківки;
  • набряклість (один з найпоширеніших симптомів);
  • зниження вмісту в крові іонів калію (виявляється не часто).

Деякі види вторинного гіперальдостеронізму протікають без стійкої артеріальної гіпертензії (псевдогіперальдостеронізм, синдром Бартера).

Гіперальдостеронізм: визначення, етіологія, класифікація

Гіперальдостеронізм: визначення, етіологія, класифікація

Діагностика

Найважливішими факторами, що визначають ефективність лікування гиперальдостеронизма, є типологічна диференціація клінічної картини і з’ясування етіологічних причин. Мають значення рівень секреції реніну, альдостерону, вміст в організмі калію і натрію. При вторинному типі патології необхідно, перш за все, діагностувати основне захворювання.

Найбільш ефективні методи діагностики гиперальдостеронизма:

  • аналізи сечі і крові;
  • УЗД;
  • МРТ або КТ;
  • сцинтиграфія;
  • селективна венографія.

При вторинному гиперальдостеронизме можуть додатково призначатися ЕКГ, УЗД (дуплексне сканування, УЗДГ), ангіографія тощо.

Лікування

Терапія гиперальдостеронизма носить комплексний характер. Залежно від етіології хвороби практикується оперативне лікування (резекція надниркової залози), консервативна медикаментозна терапія (прийом гормональних, калійвмісних препаратів), дієта з низьким вмістом солей. При вторинному гиперальдостеронизме поєднують активне лікування первинного захворювання і гіпотензивну терапію.

Радикальне хірургічне лікування в комплексі з адекватною медикаментозною терапією, як правило, забезпечують повне одужання. Однак, в деяких випадках (пізня діагностика, рак надниркових залоз) прогноз менш певний.

Читати по темі: Абсцес нирки