Гнійні рани

Гнійні рани

26.12.2018 Off By admin

Гнійна рана – пошкодження шкірних покривів і підлеглих тканин, при якому спостерігається гній, набряк і некроз тканин, а також всмоктування токсинів. Гнійна рана може виникнути при інфікуванні чистої рани (колотої, різаною, рубаною, рваною і т. д.) Або сформуватися в результаті прориву гнійника. Супроводжується значним набряком, гіперемією оточуючих тканин і інтенсивним больовим синдромом. Болі можуть бути смикали, розпирає, позбавляють сну. У рані видно омертвілі тканини і скупчення гною. Всмоктування продуктів розпаду і мікробних токсинів викликає загальну інтоксикацію, що супроводжується:

  • підвищенням температури,
  • ознобом,
  • головним болем,
  • слабкістю,
  • нудотою.

Лікування комплексне, включає в себе промивання і дренування ран (при необхідності проводиться розтин гнійних затекло), лікувальні пов’язки, антибіотикотерапію, дезінтоксикаційну терапію, імунокоригуючою терапію і стимуляцію відновних процесів.

Причини гнійних ран

В даний час як в травматології, так і в хірургії прийнято вважати, що будь-яка випадкова рана є інфікованою, тобто, містить певну кількість бактерій. Однак бактеріальне забруднення не обов’язково тягне за собою нагноєння. Для розвитку інфекції необхідне поєднання наступних чинників:

  1. достатня пошкодження тканин;
  2. наявність в порожнині рани нежиттєздатних тканин, сторонніх тіл і вилилась крові;
  3. достатня концентрація патогенних мікроорганізмів.

Найчастіше в гнійних ранах виявляються гноєродниє бактерії (стрептококи, стафілококи, клебсієли, протей, кишкова паличка, псевдомонади і т. д.). Разом з тим, в ряді випадків гнійний процес може бути викликаний пневмококами, шигеллами, сальмонелами, мікобактеріями і т. д.

Гнійна рана на нозі: лікування

Гнійна рана на нозі: лікування

Згідно з результатами проведених досліджень, для розвитку нагноєння в нормальних непошкоджених тканинах необхідно сто тисяч мікробів на 1 гр. тканини. При певних умовах «критичний рівень» бактеріального обсіменіння може знижуватися. У разі, якщо в рані є сторонні тіла і згорнулася кров, для нагноєння досить десяти тисяч мікробів на 1 гр. тканини. А при лігатурної ішемії, викликаної порушенням харчування тканин в області зав’язування лігатури, критичний рівень знижується до однієї тисячі мікробних тіл на 1 гр. тканини.

У числі інших факторів, що збільшують ймовірність розвитку гнійного процесу, – локалізація і вид рани, загальний стан організму, наявність соматичних захворювань, цукрового діабету і судинних порушень, вік, конституція і навіть пору року. Гнійні рани – часте ускладнення випадкових колотих, рваною-забитих ран і ран, що супроводжуються размозжением м’яких тканин. Причиною нагноєння колотих ран є складне становище відпливу внаслідок невеликого отвору на шкірі, тонкого і довгого раневого каналу. Висока ймовірність нагноєння рваною-забитих ран і ран з размозжением м’яких тканин обумовлена ​​наявністю рясних забруднень і / або великої кількості нежиттєздатних тканин. Найрідше, завдяки неглибокому ранової каналу і незначного пошкодження країв, нагнаиваются різані рани.

Найкраще гояться рани в області голови та шиї. Кілька частіше нагноєння виникає при ранах сідничної області, спини, грудей і живота, ще частіше – при пошкодженні верхніх і нижніх кінцівок. Найгірше гояться рани стоп. Хороший імунітет знижує ймовірність розвитку гнійних ран при незначному бактеріальному заплідненні.

При значному заплідненні і задовільному стані імунної системи нагноєння протікає більш бурхливо, але процес зазвичай носить локалізований характер і швидше завершується одужанням. Імунні порушення стають причиною більш млявого і тривалого загоєння гнійних ран. Збільшується ймовірність поширення інфекції і розвитку ускладнень.

Важкі соматичні захворювання впливають на загальний стан організму і, як наслідок – на ймовірність нагноєння і швидкість загоєння ран. Однак особливо сильний негативний вплив в силу судинних і обмінних порушень надає цукровий діабет. У пацієнтів, які страждають на це захворювання, гнійні рани можуть виникати навіть при незначних травмах і незначному бактеріальному заплідненні. У таких хворих спостерігається погане загоєння і виражена тенденція до поширення процесу. У здорових молодих людей рани, в середньому, нагнаиваются рідше, ніж у літніх, у худих – рідше, ніж у повних. Імовірність нагноєння рани збільшується влітку, особливо в жарку і вологу погоду, тому планові операції рекомендують проводити в холодну пору року.

Симптоми

Виділяють місцеві і загальні симптоми гнійних ран. До місцевих симптомів належить дефект тканин з наявністю гнійного ексудату, а також класичні ознаки запалення: біль, місцеве підвищення температури, місцева гіперемія, набряк навколишніх тканин і порушення функції. Біль при гнійної рани може бути гнітючої або розпирала. При скруті відтоку (внаслідок утворення кірки, формування затекло, поширенні гнійного процесу), скупченні гною і підвищенні тиску в запаленої області біль стає дуже інтенсивною, смикає і нерідко позбавляє пацієнтів сну. Шкіра навколо рани гаряча. На початкових стадіях, в період утворення гною, спостерігається почервоніння шкірних покривів. При тривалому існуванні рани почервоніння може змінюватися багряної або багряно-синюшного забарвленням шкіри.

Як лікують гнійні рани?

Як лікують гнійні рани?

У місці поразки можна виділити два типи набряку. У краях рани – теплий запальний. Збігається з зоною гіперемії, обумовлений порушенням кровотоку. Дистальнее рани – холодний реактивний. Гіперемія в цій зоні відсутня, а набряклість м’яких тканин викликана порушенням відтоку лімфи через стискання лімфатичних вузлів в області запалення. Порушення функції ураженого відділу пов’язано з набряком і болем, вираженість порушення залежить від розмірів і локалізації гнійної рани, а також від обсягу і фази запалення.

Основною ознакою гнійної рани є гній – рідина, що містить бактерії, тканинний детрит, глобуліни, альбуміни, ферменти лейкоцитарного і мікробного походження, жири, холестерин, домішка ДНК і загиблі лейкоцити. Колір і консистенція гною залежать від виду збудника. Для стафілокока характерний густий жовтий або білий гній, для стрептокока – рідкий зеленуватий або жовтуватий, для кишкової палички – рідкий буро-жовтий, для анаеробних бактерій – бурий смердючий, для синьогнійної палички – жовтуватий, відливає синьо-зеленим на пов’язці (цей відтінок гній набуває при контакті з киснем у зовнішньому середовищі). Кількість гною може мати відчутні відмінності. Під гноєм можуть виявлятися ділянки некротичної тканини і грануляції.

З рани в організм пацієнта надходять токсини, що зумовлює появу симптомів загальної інтоксикації. Характерно підвищення температури, втрата апетиту, пітливість, слабкість, озноб, головний біль. В аналізах крові виявляється прискорення ШОЕ і лейкоцитоз зі зрушенням вліво. В аналізі сечі виявляється білок. У важких випадках можливе підвищення рівня сечовини, креатиніну і білірубіну в крові, анемія, лейкопенія, диспротеїнемія і гіпопротеїнемія. Клінічно при тяжких формах захворювань може спостерігатися різка слабкість і порушення свідомості аж до коми.

Залежно від переважаючого процесу виділяють наступні стадії гнійного процесу: формування гнійного вогнища, очищення і регенерація, загоєння. Всі гнійні рани заживають вторинним натягом.

Ускладнення

При гнійних ранах можливий цілий ряд ускладнень. Лимфангит (запалення лімфатичних судин, розташованих проксимальніше рани) проявляється червоними смугами, спрямованими від рани до регіонарних лімфатичних вузлів. При лімфаденіті (запаленні лімфатичних вузлів) регіонарні лімфовузли збільшуються і стають болючими. Тромбофлебіт (запалення вен) супроводжується появою болючих червоних тяжів по ходу підшкірних вен. При контактному поширенні гною можливий розвиток гнійних затекло, периостита, остеомієліту, гнійного артриту, абсцесу і флегмони. Найважчим ускладненням гнійних ран є сепсис.

Якщо загоєння не відбувається, гнійна рана може перейти в хронічну форму. Зарубіжні фахівці розглядають рани без тенденції до загоєнню протягом 4 і більше тижнів, як хронічні. До числа таких ран відносять пролежні, трофічні виразки, випадкові або операційні довгостроково незагойні рани.

Лікування гнійних ран

Тактика лікування залежить від фази ранового процесу. На стадії формування гнійного вогнища основним завданням хірургів є очищення рани, обмеження запалення, боротьба з патогенними мікроорганізмами і детоксикація (при наявності показань). На другій стадії проводяться заходи щодо стимуляції регенерації, можливо накладення ранніх вторинних швів або проведення шкірної пластики. На стадії закриття рани здійснюється стимуляція освіти епітелію.

Гнійні запалення

Гнійні запалення

При наявності гною проводиться хірургічна обробка, що включає в себе розсічення країв рани або шкіри над вогнищем, видалення гною, дослідження рани для виявлення набряків і, при необхідності – розтин цих затекло, видалення некротичних тканин (некректомія), зупинку кровотечі, промивання і дренування рани. Шви на гнійні рані не накладають, накладення рідкісних швів допускається тільки при організації проточно-промивного дренування. Поряд з традиційними методами лікування гнійних ран застосовуються сучасні методики: вакуум-терапія, місцева озонотерапія, гіпербаричнаоксигенація, обробка з використанням лазера, ультразвукова обробка, криовоздействие, обробка пульсуючим струменем антисептика, введення в рану сорбентів і т. Д.

За свідченнями здійснюється детоксикація: форсований діурез, інфузійна терапія, екстракорпоральна гемокоррекция і т. П. Всі перераховані заходи, як традиційні, так і сучасні, проводяться на тлі раціональної антибіотикотерапії та імунокорекції. Залежно від тяжкості процесу антибіотики можуть призначатися перорально, внутрішньом’язово або внутрішньовенно. У перші дні використовуються препарати широкого спектра дії. Після визначення збудника антибіотик замінюють з урахуванням чутливості мікроорганізмів.

Після очищення гнійної рани вживаються заходи для відновлення анатомічних взаємовідносин і закриття рани (ранні та пізні вторинні шви, шкірна пластика). Накладення вторинних швів показано при відсутності гною, некротичних тканин і вираженого запалення навколишніх тканин. При цьому необхідно, щоб краї рани можна було зіставити без натягу. При наявності дефекту тканин і неможливості зіставити краї рани виконується шкірна пластика з використанням островкового і марочного способів, пластика зустрічними клаптями, пластика вільним шкірним клаптем або пластика шкірним клаптем на судинній ніжці.

Читати по темі: Вальгусна деформація стопи