Хвороба сталевих волосся: чи є шанс у людей з синдромом Менкеса?

Хвороба сталевих волосся: чи є шанс у людей з синдромом Менкеса?

26.01.2019 Off By admin




Хвороба Менкеса відноситься до спадкових генетичних захворювань і зустрічається з частотою 1 випадок на 40-350 тисяч новонароджених хлопчиків.

Брак міді, з якою пов’язано розвиток даної патології, дуже швидко позначається на стані дитини. Без лікування такі пацієнти помітно відстають в розвитку вже з перших місяців і вмирають до 2-3 років. Як і всі генетичні хвороби, синдром Менкеса дуже складно піддається терапії. Але вчені з кожним роком все більше удосконалюють існуючі методи лікування і розробляють нові.

Хвороба Менкеса

Хвороба Менкеса

Що таке хвороба Менкеса: причини і симптоми

Хвороба Менкеса – генетичне захворювання, яке проявляється тільки у хлопчиків. Аномалія при цьому успадковується від матері, у якої в ДНК присутня патологічний ген ATP7A. Незважаючи на те що хвороба передається саме від жінок, самі вони можуть бути тільки носіями патології. Виявляється синдром Менкеса в поганому засвоєнні міді організмом. В результаті дитина ще в утробі починає страждати від нестачі цього мікроелемента. Діти часто народжуються недоношеними.

Симптоми хвороби починають проявлятися в перші місяці життя.

Дефіцит міді виражається в таких ознаках:

  • Заплутані,
  • ламкі,
  • веретеноподібні волосся.

Цей симптом настільки характерний, що синдром часто називають хворобою сталевих або кучерявого волосся. Дослідження волосинок під мікроскопом є одним із способів діагностики захворювання:

  1. Затримка фізичного розвитку.
  2. Проблеми з годуванням.
  3. Постійне розлад травлення – хронічна діарея.
  4. Судоми.
  5. Біла в’яла шкіра (мідь впливає на вироблення колагену), при цьому новонароджені часто відрізняються занадто повними рум’яними щоками.
  6. Відсутність емоцій (внаслідок порушення продукції дофаміну).
  7. Остеопороз, інші проблеми з кістками.

Хвороба прогресує, і з віком симптоми стають більш вираженими. Брак міді позначається на роботі головного мозку, тому батьки можуть відзначати у дитини затримку психічного розвитку. У дітей з синдромом Менкеса часто виникають запальні інфекційні хвороби, причиною смерті може стати сепсис або пневмонія.

Незважаючи на несприятливі прогнози, сучасне лікування все ж дає таким дітям шанс на життя. Відомий випадок пацієнта з хворобою Менкеса, який дожив до повноліття. У 2016 році Блейн Гренон (Blaine Grenon) зазначив 21-річчя. Молода людина не тільки справляється з хворобою, але навіть навчається в коледжі (Community College of Rhode Island). Незважаючи на те що цей випадок унікальний, історія пацієнта Гренон дає шанс і іншим хворим синдромом Менкеса.

Рання діагностика хвороби Менкеса

Рання діагностика хвороби Менкеса

Діагностика

Рання діагностика хвороби Менкеса – важлива передумова її успішного лікування, адже захворювання прогресує, і кожен місяць пропущеної реабілітації істотно погіршує стан хворого. Запідозрити генетичні порушення можуть ще неонатологи під час огляду новонародженого. Однак точний діагноз можна поставити тільки на підставі аналізів і обстежень.

Для цього дитині призначається:

  • Аналіз крові і сечі на вміст міді.
  • Рентген скелета (виявляє патологію в кістках).
  • МРТ / КТ головного мозку (виявляються атрофії, в тому числі мозочка, фокальні осередки некрозу).
  • Мікроскопічне дослідження волосся.
  • Діагностика Менкеса завжди комплексна, зокрема, додатково може проводитися біопсія печінки для виявлення рівня міді або інші дослідження.

Важливу роль регулярні обстеження грають і для оцінки результатів лікування у раніше діагностованого хворого. Так, в 2014 році Кріс Чанг (Chris Chang) і група дослідників Каліфорнійського університету в Берклі розробили кілька типів флуоресцентних зондів, які допомагають визначити кількість міді в головному мозку. «Раніше був відсутній моніторинг змін вмісту міді в організмі. Тому лікарям було важко визначити, як кількість мікроелемента відбивається на різних етапах хвороби », – зазначає дослідник. За допомогою нових зондів, зокрема Copper Fluor-3 (CF 3), можна тримати під контролем будь-які зміни кількості міді. Зонди розроблені для широкого спектра обстежень, але, безумовно, для пацієнтів з хворобою Менкеса є дуже важливими.

Читайте також:  Синдром Едвардса: причини захворювання, основні симптоми, лікування і профілактика

Ліки: замісна терапія міддю

Основою лікування хвороби Менкеса в сучасній медицині є замісна терапія медьсодержащими препаратами. Одним з поширених варіантів є медьсодержащий гистидин (незамінна амінокислота), який пацієнт повинен приймати щодня протягом усього життя. При такому лікуванні рівень міді стабілізується вже через 2-3 тижні. Але головна проблема подібних препаратів – при тривалому застосуванні мідь може накопичуватися в нирках, що позначається на їх роботі. При цьому препарат вважається найбільш дієвим, і сьогодні тривають дослідження, пов’язані з його використанням. Так, у 2017 році Cyprium Therapeutics, дочірньою компанією Fortress Biotech, був запропонований препарат CUTX-101 – підшкірна ін’єкція гістідінат міді.

Згідно з дослідженнями, ліки покращує показники виживаності серед пацієнтів з синдромом Менкеса. Зараз компанія веде переговори з FDA (Управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів) про виробництво препарату і його використанні для лікування людей з цим генетичним захворюванням. У 2014 році вчені центру біотехнологій RIKEN в Кобе (Японія) спільно з педіатрами з Міського університету Осаки провели дослідження за допомогою позитронно-емісійної томографії (ПЕТ). Використання ПЕТ дозволило оцінити розподіл міді в організмі після введення різних препаратів. В результаті дослідження показало, що комбінація ін’єкцій міді і дисульфіраму або D-пеніциламін сприяє правильному розподілу мікроелемента – велика його частина виявляється в мозку, а в нирках він не накопичується. Дослідження проводилося на мишах – одній групі вводився просто ізотоп міді, інший ставили комбіновані ін’єкції з дисульфірамом. У тварин з другої групи спостерігалося кращий розподіл мікроелемента по організму. Використання ПЕТ-діагностики для хворих синдромом Менкеса дозволить в подальшому ефективніше оцінювати дію виписуються ліків.

Мутація в клітинах центральної нервової системи

Мутація в клітинах центральної нервової системи

Генна терапія

Оскільки синдром Менкеса – це генетичне захворювання, будь-які ліки є лише тимчасовим заходом і привести до повного одужання не можуть. Для того щоб домогтися повноцінних результатів, потрібно вносити зміни в ДНК – прибирати неправильно працюють гени. Тому найбільш перспективним напрямком сьогодні вважається генна терапія. На даному етапі все нові технології проходять випробування і поки не застосовуються для лікування реальних пацієнтів. Однією з найпопулярніших сьогодні технологій, яка в перспективі дозволить лікувати спадкові захворювання, є система CRISPR-Cas. За своєю суттю технологія подібна «ножиць», які будуть впроваджуватися в клітку, шукати аномальний ділянку і видаляти його. Молекула ДНК після такої процедури буде відновлюватися, дублюючи залишилася здорову частину ланцюга, а значить, позбавлятися від патологій, які призводять до захворювання.

За допомогою CRISPR-Cas теоретично можна буде лікувати багато хвороб, причиною яких є один аномальний ген. Технологія поки дуже недосконала, але перспективи у неї досить обнадійливі. Побороти хворобу Менкеса за допомогою генної інженерії запропонувала і компанія Cyprium Therapeutics. Технологія AAV-ATP7A передбачає створення здорових генів ATP7A і впровадження їх в організм хворого. Клінічні дослідження методу призначені на 2018 рік. Важливу роль в генній терапії хвороби Менкеса зіграло і дослідження 2015 року, яке провели вчені Університету Міссурі.

Їх завданням було з’ясувати, чи в усіх клітинах організму ген ATP7A грає важливу роль. Досліди на мишах показали, що в деяких випадках ця патологія не сильно відбивається на стані здоров’я. Наприклад, якщо мутація присутня тільки в клітинах центральної нервової системи, це не суттєво позначалося на здоров’ї. У мишей з такою аномалією хвороба Менкеса виявлялася лише незначними неврологічними симптомами. «Якщо ми будемо знати, які органи або тканини найбільше відповідальні за засвоєння міді, в лікуванні ми можемо зосередитися саме на цих областях», – зазначив провідний дослідник Майкл Петріс.

Читати по темі: Спадковий ангіоневротичний набряк