Альбінізм

Альбінізм – група спадкових патологій, що характеризуються порушеннями або повною відсутністю пігментації шкіри, волосся, райдужної оболонки ока. Основними симптомами захворювання є дуже світла шкіра і волосся, блакитний або червонуватий колір очей, в ряді випадків можуть бути порушення зору. Діагностика альбинизма провадиться на підставі цього статусу пацієнта, а також генетичних досліджень. Специфічного лікування альбінізму на сьогоднішній день немає, використовують паліативну терапію (корекція зору), а також існує ряд рекомендацій хворим, як вести себе на сонці, захищати шкіру і знизити ймовірність ускладнень.

Причини альбинизма

Основна причина розвитку альбінізму – порушення метаболізму амінокислоти тирозину, і, як наслідок, повний блок або ослаблення синтезу і відкладення пігменту меланіну. До цього стану можуть призвести різні мутації генів, які прямо чи опосередковано беруть участь в процесі утворення меланіну. Наприклад, найбільш важка форма альбінізму – глазокожний 1А – обумовлена ​​складною мутацією гена alb-OCA1, розташованого на 11-й хромосомі. Він кодує послідовність ферменту тирозинази, і при nonsense-мутаціях його виробництво в організмі повністю зупиняється. В результаті утворення меланіну також повністю припиняється, що і стає причиною важкого глазокожний альбинизма. Успадковується цей стан по аутосомно-рецесивним механізмом.

Інший тип цього захворювання – глазокожний альбінізм 1В – обумовлений порушенням того ж гена alb-OCA1, однак при цьому його функціонування триває. З даною патологією асоційоване більше 50-ти мутацій вищевказаного гена, кожна з яких в різній мірі впливає на активність тирозинази. Тому вираженість симптомів при глазокожний альбінізмі 1В також дуже варіабельна – від майже повної відсутності меланіну в тканинах до злегка більш світлого відтінку шкіри і волосся. У ряді випадків хворі з такою формою патології здатні зіграти, у них з віком темніють волосся, можуть з’являтися пігментні невуси. Цікавим підтипом даного захворювання є температурно-чутливий альбінізм, при якому активність тирозинази різко падає при температурі понад 37 градусів. Це призводить до того, що пігментація сильніше проявлятися на більш холодних ділянках тіла – кисті, стопи. Тоді як голова, очі, пахвові западини часто залишаються практично без пігменту.

Альбінізм – причини, симптоми і лікування

Глазокожний альбінізм типу 2 є найбільш розповсюдженим різновидом даної патології. Однак при цьому генетичні порушення не зачіпають синтез тирозинази, який зберігається на достатньому рівні, активність і структура ферменту також не страждають. Альбінізм такого типу обумовлений мутацією гена, розташованого на 15-й хромосомі. Імовірно, він кодує протеїн (Р-білок) мембрани меланосом, який відповідає за транспорт тирозину. При цій формі альбінізму прояви дефіциту меланіну також дуже варіабельні, до того ж, пігментація може посилюватися з часом. Причини такого явища досі не з’ясовані. Успадковується глазокожний альбінізм типу 2 по аутосомно-рецесивним типом.

Інша форма захворювання, глазокожний альбінізм типу 3 зустрічається майже виключно у негроїдної раси. При ньому генетичними дослідженнями виявлені мутації гена TRP-1, розташованого на 9-й хромосомі. Аналогічний ген у мишей відповідає за коричневе забарвлення шерсті, його функції у людини достовірно невідомі. Передбачається, що він контролює утворення чорної фракції меланіну (еумеланіна), а порушення його структури веде до переважного синтезу коричневої різновиди пігменту. Як і інші глазокожний форми альбінізму, тип 3 передається по аутосомно-рецесивним механізмом.

Кожен тип альбінізму характеризуються не тільки зникненням меланіну зі шкіри та її придатків, а й зорового апарату очі – райдужної оболонки і пігментного шару. Це призводить до порушень рефракції і прозорості рогівки, астигматизму і косоокості, фовеолярной гіпоплазії сітківки. Є форми альбінізму (так звані очні типи), які характеризуються тільки ураженням органів зору.

Найбільш поширена форма очного альбінізму передається за рецесивним типом і зчеплена з Х-хромосомою. Вона обумовлена ​​мутацією гена GPR143, що кодує рецептор до G-білку меланоцитів очей. В результаті цього порушуються процеси формування меланосом, що і стає причиною розвитку очного альбінізму.

У 1970-му році була також виявлена ​​аутосомно-рецесивна форма цього захворювання, проте патогенез даного типу досі не визначено – частина (14%) таких хворих мали мутації гена alb-OCA1, інші (36%) – порушення в гені Р- білка. Майже у половини пацієнтів з аутосомно-рецесивним очним альбінізму виявити генетичну причину захворювання не вдалося.

Класифікація альбинизма

Раніше всі випадки альбінізму розділяли тільки по фенотипическим проявам – повний і неповний. До першого належали всі типи глазокожний альбинизма, які характеризуються вираженими порушеннями пігментації очей, шкіри і її придатків. До неповним формам відносили очні типи захворювання, а також ті різновиди патології, які приводили до плямистості шкіри. В даний час частіше використовують генетичну класифікацію, в рамках якої виділяють такі види альбінізму:

1. Глазокожний альбінізм тип 1А – його причиною виступає nonsense-мутація гена alb-OCA1, яка просто «вимикає» його експресію. В результаті цього повністю зупиняється синтез тирозинази в організмі.
2. Глазокожний альбінізм тип 1В – так само, як і в попередньому випадку, він обумовлений мутаціями гена alb-OCA1, однак при цьому його експресія можлива. В результаті синтезується дефектний фермент тирозинази з різним ступенем активності. Виразність проявів такого альбинизма залежить від типу мутації гена.
3. Температурно-чутливий глазокожний альбінізм – є різновидом типу 1В, характеризується мінливою активністю тирозинази, яка залежить від температури. Шкірні прояви помірні, тоді як офтальмологічні порушення можуть бути значно виражені. Дані особливості такого альбинизма обумовлені більш високою температурою очей – отже, тирозиназа в них менш активна.
   

   Що таке альбінізм?

   

4. Глазокожний альбінізм тип 2 – викликаний мутацією гена, що кодує Р-білок, який є елементом мембрани внутрішньоклітинних меланосом. В результаті транспорт тирозину в клітині порушується, і синтез меланіну не відбувається навіть при нормальній активності тирозинази.
5. Глазокожний альбінізм тип 3 – є наслідком мутацій гена TRP-1, який, імовірно, контролює освіту еумеланіна. Зустрічається тільки у африканців, викликає розвиток коричневого забарвлення шкіри і волосся і помірні офтальмологічні порушення.
6. Очний альбінізм рецесивний і пов’язаний з Х-хромосомою. Він обумовлений мутацією гена GPR143, що відповідає за деякі елементи внутрішньоклітинної передачі інформації.
7. Аутосомно-рецесивний очної альбінізм – його поки не вдалося зв’язати з конкретними генетичними порушеннями. Передбачається, що частина випадків такого захворювання є очними формами глазокожний типів патології – 1В і 2.

Навіть в межах одного генотипу альбинизма можливі значні відмінності в ступені вираженості симптомів. Це пов’язано з тим, що мутації різного типу неоднаково впливають на вироблення меланіну.

Симптоми альбинизма

До головних проявів альбинизма відносять блідість шкірних покривів, особливо помітний при народженні хворої дитини. Нерідко шкіра має рожевий відтінок через серпанкових кровоносних судин, очі при народженні блакитні, але в деяких ракурсах також можуть мати червонуватий колір. Надалі, в процесі росту, симптоми альбинизма можуть дещо змінюватися в залежності від типу захворювання. При типі 1А, який є найбільш важким, синтезу меланіну в організмі не відбувається взагалі, тому у хворого довічно зберігається білий колір шкіри і волосся і блакитні очі. Альбінізм типу 1В характеризується швидким накопиченням в волоссі жовтого пігменту, тому вони приймають світло-солом’яний колір, часто з віком відбувається пігментація вій і рогівки очей.

Температурно-чутливий альбінізм часто проявляється своєрідним розподілом меланіну – нормальна пігментація спостерігається на кінцівках, тоді як шкіра голови залишається блідою, волосся також зберігають білий колір. Очі через підвищену, ніж на кінцівках, температури залишаються у таких хворих блакитного кольору.

Значною мінливістю симптомів характеризується і альбінізм типу 2 – від майже повної відсутності пігментації до непомітного посветления шкіри і волосся. Також для такої форми захворювання часто характерно поліпшення синтезу меланіну з віком – починають темніти волосся, з’являтися веснянки, виникати загар. Однак з перебуванням на сонячному світлі необхідно бути обережним – шкіра хворих альбінізмом вкрай чутлива до ультрафіолетового опромінення, легко виникають опіки шкіри і фотодерматити.

Характерним симптомом альбинизма є порушення гостроти зору у хворих і інші офтальмологічні зміни. Зниження зору тим виражено, чим слабкіша синтезується в організмі меланін, особливо в рогівці і пігментному шарі сітківки. Крім цього, частими супутниками альбинизма є косоокість, астигматизм, ністагм, які виникають відразу при народженні або в перші роки життя. При очних формах захворювання подібні симптоми проявляються без порушення пігментації шкіри і волосся. Через відсутність захисного шару меланоцитів у хворих альбінізмом часто виникає світлобоязнь, іноді переходить в денну сліпоту.

Діагностика альбинизма

Визначення альбинизма в багатьох випадках можливо відразу ж після народження хворої – дерматолог, оцінюючи стан пігментації шкіри і волосся здатний виявити захворювання і приблизно дізнатися його різновид. Подальше спостереження у цього фахівця необхідно для моніторингу перебігу патології і для профілактики можливих ускладнень – наприклад, раку шкіри. Лікар-офтальмолог при альбінізмі нерідко виявляє прозорість райдужної оболонки, у дорослих хворих часто визначається гіпоплазія сітківки в області жовтої плями. Фовеолярний рефлекс різко знижений або відсутній. У осіб з неповною альбінізмом на очному дні часто виявляються вогнища депігментації. Виявляються і інші порушення зору – ністагм, астигматизм, міопія.

Звідки беруться діти-альбіноси

Для підтвердження діагнозу та уточнення типу патології лікар-генетик може призначити секвенування асоційованих з нею генів. Також важливу роль відіграє складання спадкового анамнезу, можлива генетична діагностика родичів хворого для виявлення носіїв дефектних генів. Рідкісним і дорогим методом діагностики альбинизма є визначення тірозіназной активності в тканинах (наприклад, в волосяних фолікулах), але це дозволяє дещо уточнити прогноз захворювання. Чим краще збережена активність цього пігменту в тканинах, тим нижче вираженість інших симптомів цієї патології. Диференціальну діагностику альбинизма слід проводити з іншими спадковими патологіями, які супроводжуються подібними шкірними і офтальмологічними симптомами. В першу чергу це синдроми Чедіака-Хигаси і Німецького-Пудлака, Х-зчеплений іхтіоз, микрофтальмия, хвороба Каллмана.

Лікування та прогноз альбинизма

Специфічного лікування альбінізму на сьогоднішній день не існує, розроблені лише профілактичні заходи, що дозволяють поліпшити якість життя хворого. Для збереження існуючого рівня зору необхідний захист очей від сонячного світла – це досягається носінням спеціальних сонцезахисних окулярів або контактних лінз. Появи на яскравому сонці необхідно уникати або ж захищати шкіру спеціальними кремами та лосьйонами. Якщо дотримуватися цих рекомендацій, то в цілому прогноз альбинизма сприятливий – хворі можуть прожити довге і повноцінне життя. При цьому необхідні регулярні консультації дерматолога і офтальмолога – для профілактики ускладнень, таких як рак шкіри або відшарування сітківки.

Читати по темі: Синдром Марфана